Анджей Сапковский - Відьмак. Сезон гроз

Стіл, за який посадовив його метр, був накритий скатертиною. Усі столи в «Natura Rerum»— у більшості зайняті— було накрито скатертинами. Ґеральт не пам’ятав, коли він востаннє бачив у корчмі скатерки.

Хоча було йому цікаво, він не роззирався, не бажаючи виглядати, наче простак та провінціал. Утім, швидкий погляд дозволив помітити обстановку скромну, але елегантну та витончену. Витонченою— хоча не завжди елегантною— була й публіка, у більшості, як він оцінив, купці та ремісники. Були капітани кораблів, засмаглі та бородаті. Не бракувало пістряво одягнених панів-шляхтичів. Пахло тут також добре й витончено: печеним м’ясом, часником, кмином і великими грошима.

Він відчув на собі погляд. Коли за ним слідкували, його відьмачі відчуття сигналізували про це миттєво. Глянув кутиком ока та непомітно.

Тією, що слідкувала, — також досить непомітно, так, що простому смертному було й не зауважити, — була молода жінка з лисячо-рудим волоссям. Вона вдавала, що повністю поглинута їжею— чимось, що смаковито виглядало й навіть звіддаля спокусливо пахло. Стиль та мова тіла не залишали сумнівів. Не для відьмака. Він готовий був закластися, що була вона чародійкою.

Метр кахиканням висмикнув його з роздумів та раптової ностальгії.

— Нині,— заявив урочисто й не без гордощів, — ми пропонуємо теляче гузко, тушковане в овочах із грибами та квасолею. Ягнячий кострець, печений із баклажанами. Свинячу грудинку в пиві, подану з глазурованими сливами. Печену лопатку вепра, подану з яблуками в желе. Качину грудку з пательні, подану з червоною капустою та журавлиною. Кальмарів, нашпигованих цикорієм, із білим соусом та з виноградом. Вудильника на решітці в сметанному соусі, поданого з тушкованими грушками. А також наші звичайні делікатеси: гусяче стегенце в білому вині з підбором фруктів, печених на пательні, та тюрбо в карамелізованих чорнилах каракатиці, поданих із раковими шийками.

— Якщо любиш рибу, — біля столу невідомо коли і як з’явився Феб Равенга, — то я щиро рекомендую тюрбо. З уранішнього улову, зрозуміло. Гордість нашого шеф-кухаря.

— Тоді тюрбо в чорнилах. — Відьмак ледь переборов у собі ірраціональне бажання замовити заразом кілька страв, усвідомлюючи, що це було б проявом поганого смаку. — Дякую за пораду. Уже став я відчувати муки вибору.

— Яке вино, — запитав метр, — добрий пан бажає?

— Прошу обрати щось відповідне. Я погано розуміюся на винах.

— Мало хто це визнає,— усміхнувся Феб Равенга. — А геть небагато признаються. Не турбуйтеся, ми виберемо сорт і рік, пане відьмак. Не заважатиму, бажаю вам смачного.

Утім, побажанню тому не судилося збутися. Ґеральт також не мав нагоди упевнитися, яке вино йому оберуть. Смак тюрбо в чорнилах каракатиці також мав того дня залишитися для нього загадкою.

Рудоволоса жінка раптом облишила ігри в потаємність, знайшла його поглядом. Усміхнулася. Він не міг позбутися враження, що злостиво. Відчув тремтіння.

— Відьмак, називаний Ґеральтом із Рівії?

Запитання поставив один із трьох одягнених у чорне мосьпанів, які тихцем підійшли до столу.

— Це я.

—Іменем закону тебе арештовано.

Призначена Ґеральтові державна захисниця уникала дивитися йому в очі. Із завзятістю, гідною кращого зайняття, крутила теку з документами. Документів там було небагато. Точніше— два. Пані адвокат, певно, вчила їх напам’ять. Аби сяйнути захисною промовою, мав він сподівання. Але, як підозрював, було це марне сподівання.

— В арешті,— пані адвокат нарешті підвела погляд, — ти побив двох співкамерників. Мабуть, я повинна знати причину?

— Primo, я відкинув їхні сексуальні залицяння, а вони не хотіли розуміти, що «ні» значить «ні». Secundo, люблю бити людей. Tertio, це брехня. Вони самі покалічилися. Об стіни. Аби мене очорнити.

Говорив він повільно й байдуже. Після тижня, проведеного в тюрмі, було йому все одно.

Захисниця закрила теку. Аби відразу її відкрити. Після чого поправила майстерно зроблену перуку.

— Побиті,— зітхнула, — начебто скарги не подають. Тож зосередимося на інстигаторському звинуваченні. Трибунальський асесор звинуватить тебе в серйозному злочині, який підпадає під суворе покарання.

«А як інакше?»— подумав він, розглядаючи вроду пані адвоката. Замислився, скільки вона мала років, як потрапила до школи чародійок. І в якому віці школу ту покинула.