Борис Левандовский - Донор для небіжчика

Це справді було схоже на якусь дивовижну мутацію. Забруднення навколишнього середовища різними хімічними заводами, ядерні випробування, радіоактивні осади, Чорнобиль… і безкінечний перелік усього іншого могли викликати будь-які зміни в цьому чортовому вірусі! І не тільки в ньому, адже майже щороку виявляють усе нові види таких простих і звичних хвороб, як гепатит чи навіть грип! А може, хтось допомагає з’являтися на світ цим новим вірусам у своїх клятих лабораторіях.

Господи, — піт стікав Германові на очі, — невже я отримав один із жахливих мутантів?! Віруси — це ж навіть не зовсім жива матерія, — згадав він іще зі шкільного курсу біології. У нього форма «нового» СНІДу, що здатний убити його буквально за один день, чи за півтора… Господи!

Герман відчув, що починає панікувати.

Не заїжджаючи додому, ввірватися в першу-ліпшу клініку з благанням про допомогу? Чи повернутися додому і вже звідти викликати «швидку», а потім довго пояснювати хлопцям, як він постарів за одну ніч? Тикати їм в обличчя паспорт, доводити, влаштувати урочистий перегляд фотографій?! Поки істина почне доходити хоча б до однієї людини, йому давно вже буде заброньоване місце на полиці в морзі!

Ні, він краще залишиться помирати у власному домі. І…

«А якщо це взагалі НЕ ВІЛ? Про це ти думав? Якщо тест помилково прийняв за вірус СНІДу щось інше? Хіба ти не подумав про це майже одразу, коли побачив свої руки? Спочатку блювота, потім той болісний приступ, а на завершення — ці, немов ошпарені окропом, руки? Ти думав про це. І тебе це злякало».

Він зупинив «BMW» перед в’їздом на стоянку, що за кілька хвилин ходьби від його будинку. Ворота стоянки були відчинені, але сталевий ланцюг, що виконує роль імпровізованого шлагбаума, залишався натягнутим упоперек дороги, загороджуючи в’їзд. Герман посигналив і одразу про це пошкодував.

Кожен із трьох сторожів, що працювали позмінно, зазвичай упізнавав «BMW» Германа ще здалеку й вітався помахом руки. Коли машина посигналила, в протилежному кінці стоянки з’явилася постать людини, в якій Герман розгледів Севу — військового у відставці; той помахав рукою і попрямував до воріт. Герман пожалів, що вчасно не подумав і не вибрав іншого майданчика для «BMW». Сева міг його впізнати і…

Він не хотів уявляти, чим усе це могло закінчитись. Поки той ішов до сторожки, щоб опустити ланцюг, Герман швидко відкрив бардачок і дістав великі темні окуляри та джинсову кепку.

Ланцюг опустився, і Герман заїхав на стоянку, гарячково вигадуючи хоч якусь історію. Хто він? — товариш по службі, якого попросили пригнати машину, поки Герман зайнятий невідкладними справами? Знайомий?

Він вибрав вільне місце (не те, де зазвичай ставив свою машину), потім вийшов із салону, закрив двері на ключ — усе це він робив дуже повільно — історія ніяк не лізла в голову.

Зрештою, попрямував у бік виходу, продовжуючи посилено міркувати. Йому назустріч квапився Сева; майже завжди, коли Герман приганяв на стоянку «BMW», вони перекидались кількома словами.

Сева уже перекладав ключі від сторожки з правої руки в ліву, щоб привітатися з Германом, але коли між ними залишилося кілька кроків, на його обличчі промайнула тінь подиву.

— Гер… — він осікся, але за інерцією продовжував усміхатися.

Герман теж видавив посмішку, і вмить його осінило:

— А… Ви, напевно… Сева? — намагаючись говорити якомога природніше, почав Герман. При цьому він навіть не змінював свого голосу. (О Боже! — Хвороба вже вплинула і на голос?!)

— Герман казав мені, що сьогодні, швидше за все, ви будете чергувати.

Сева'мовчки розглядав Германа.

— Це… мій син, — поспішив додати той.

— А-а…

— Він передавав вам вітання.

— А, так-так, спасибі, — сторож знову усміхнувся. — Ви дуже схожі з сином. Просто неймовірно. Здалеку я прийняв вас за нього.

— Я так і зрозумів. — Герман відчув полегшення. — Нас часто плутають.

Герман зробив вигляд, начебто йому ніколи, і простягнув руку:

— Приємно було познайомитися… Спокійного чергування.

— Спасибі, передавайте Германові вітання.

Герман кивнув і попрямував до воріт.

За поворотом Герман полегшено зітхнув і додав ходу, щоб якнайшвидше сховатися від сторонніх очей.

«Германе, ти перетворюєшся… ти перетворюєшся… перетворюєшся…»

Нарешті він зайшов у будинок.

Його Похоронне Турне завершилося.

Коли він відчиняв свої двері, то почув, що сходами хтось спускається.