Стефені Маєр - Друге життя Брі Таннер

Оскільки була глупа ніч, приміщення було майже порожнє. Усі вурдалаки в підвалі мали такі самі очі, як у мене: яскраво-червоні, що красномовно свідчило: зараз вони ситі.

– Довелося помучитися, підчищаючи безлад за тобою, – кинув Дієго до Кевіна. – До залишків старої домівки я дістався майже на світанку. Довелося просидіти цілісінький день у печері, повній води.

– Наклепай на мене Райлі. Мені байдуже.

– Бачу, що дівчинка також жива, – почувся з темряви інший голос, і я здригнулася – це був Рауль. Яка розрада, що він не знає мого імені, але я страшенно перелякалася, що він мене взагалі зауважив.

– Так, вона від мене не відставала.

Я не бачила Дієго, але була певна, що з цими словами він стенув плечима.

– Який лицар! – фальшиво-піднесено вигукнув Рауль.

– За безчинство нам не дають додаткових очок.

Краще б Дієго не дратував Рауля! Я тільки й сподівалася, що незабаром повернеться Райлі. Лише Райлі вдавалося бодай трохи втихомирити Рауля.

Та Райлі, певно, шукає юних волоцюг, щоб відвести до неї . Чи що він іще там робить, коли він отак відсутній?

– Дивний ти хлоп, Дієго. Невже гадаєш, що Райлі так тебе любить, аж йому не байдуже, якщо я тебе вб’ю? Боюся, ти помиляєшся. Але хай там як, зараз він усе одно думає, що ти давно вже здох.

Усі заворушилися. Хтось, певно, хотів підтримати Рауля, хтось волів просто чимшвидше забратися з дороги. Сидячи у своєму сховку, я завагалася: знала, що не дозволю Дієго влізти в цю бійку самому-одному, проте не хотіла зрадити нашої з ним таємниці. Тому лишалося сподіватись, що Дієго досі виживав, бо має неймовірні бійцівські навички. А з мене тут користі буде мало. У підвалі троє з Раулевої банди, та й ще дехто може до них приєднатися, щоб вислужитися перед Раулем. Чи встигне повернутися Райлі, перш ніж нас спалять?

– Ти справді, – відповів Дієго цілком спокійно, – так боїшся вийти проти мене сам на сам? Як це мені знайомо!

– Думаєш, спрацює? – фиркнув Рауль. – Так тільки у кіношці буває. Чого це я маю виходити проти тебе сам на сам? Я ж не пику тобі натовкти збираюся – я хочу тебе прикінчити.

Я сповзла навпочіпки, готова до стрибка.

Тим часом Рауль не змовкав. Йому страшенно подобався власний голос.

– А щоб тобі прийшов гаплик, доведеться залучити всіх. А оці двійко подбають про єдиного свідка твого нещасливого порятунку. Про… як там її…

Тіло моє було як лід – наче витесане з цілої крижаної брили. Я силкувалася подолати заціпеніння, щоб мати змогу битися бодай якось. Звісно, навряд чи це допоможе…

І тут у мене з’явилося несподіване відчуття – на мене накотила така непереборна хвиля відрази, я аж не втрималася на ногах – грьопнулася на підлогу, хапаючи ротом повітря.

Як виявилося, і не я одна. З усіх куточків підвалу долинали звуки бридливих спазмів і гарчання. Дехто відбіг до стіни і потрапив у поле мого зору. Вони тулилися до стін, закидали голови, щоб хоч якось притлумити жахливе відчуття. І серед них був і один із Раулевої банди.

Рауль гучно загарчав, але звук швидко віддалився – Рауль біг сходами нагору. І схоже, не він один вирішив тікати – принаймні половина вурдалаків гайнула геть із підвалу.

Я так вчинити не могла – не здатна була взагалі поворухнутись. І в ту-таки мить збагнула: це через те, що я так близько від Бридкого Фреда. Без нього тут не обійшлося. І хай як зле я почувалася, до мене поволі доходило: понад усякий сумнів, він щойно урятував мені життя.

Навіщо?

Відчуття огиди поволі вщухало. Тільки-но до мене повернулася здатність рухатись, я видряпалася на краєчок канапи й роззирнулась, оцінюючи наслідки. Раулева банда зникла, Дієго ж залишився – він стояв у протилежному кутку великої кімнати біля телевізорів. Вампіри, які зосталися, помалу приходили до тями, але досі мали стривожений вигляд. Раз у раз вони кидали на Рауля сторожкі погляди. Я теж скосила оком на Фредову потилицю, проте виразу його обличчя все одно бачити не могла. Довелося швидко відвести очі – один тільки погляд на Фреда повернув відчуття, наче мене от-от знудить.

– Сидіть тихо.

Низький грудний голос належав Фреду. Я ще ніколи не чула, щоб він заговорив. Усі на нього витріщились – і миттю відвернулися, тому що нудота накотила з новою силою.

Виходить, Фред просто турбується про власний спокій. Байдуже! Саме завдяки цьому я досі жива. Швидше за все, Раулеву увагу встигне відвернути якесь інше джерело роздратування, і ще до світанку він зжене зло на першому-ліпшому, хто потрапить під руку. А Райлі завжди до світанку повертається. Ми розповімо, що Дієго провів ніч у печері, і саме тому не згорів на сонці, і тоді в Рауля не буде вагомих підстав нападати на нас із Дієго.