Але Йохансен вирішив боротися до кінця. Усвідомлюючи, що чудовисько напевне дожене яхту до того, як вона зможе розігнатися на повну свою швидкість, він зважився на відчайдушний крок: запустивши двигун на повний хід, вискочив на палубу і повернув кермо в протилежний бік. Смердюча вода завирувала й спінилась, пара тиснула дедалі вище, і сміливий норвежець спрямував своє суденце прямо на драглистого переслідувача, що здіймався над брудною піною як корма чортячої галери. Страшна голова восьминога, на якій звивалися щупальця, наближалася до бушприту яхти, проте Йохансен скерував судно прямо на неї. Пролунав вибух, наче луснув велетенський міхур, потекла слизька гидота, ніби нутрощі з розпанаханого черева тухлої риби, пішов сморід, як із тисячі розкопаних могил, і зойк пролунав такий, що хронікер не зміг передати його на папері. На мить корабель було вкрито їдкою і сліпучою зеленою хмарою, а потім за кормою почулося якесь чвакання - Боже небесний! - це розрізнені шматки слизу цього космічного виплодка збирались докупи, утворюючи знову свою первісну огидну форму, тимчасом як відстань між ним і яхтою збільшувалася з кожною секундою, адже «Варта» набирала швидкості від піднятого тиску пари.
То було все. Після цього Йохансен тільки роздумував про фігурку з каюти та дбав про їжу для себе і божевільного, що заходився реготом поруч. Кермувати яхтою після вдалої спроби втекти він не намагався, адже те сміливе зусилля, здавалося, геть виснажило його волю до боротьби зі стихією. Другого квітня розгулявся шторм, і його свідомість затьмарилась. Пригадує тільки, як його крутило в безконечних коловертях часу і простору, як шугав крізь хиткі всесвіти на хвості комети, як невідома сила шпурляла його з глибочезного провалля на місяць і з місяця назад у глибочезне провалля, і все це відбувалося під регіт гурту Великих Древніх і зелених, із кажанячими крилами, насмішкуватих чортенят.
Від цих моторошних жахіть Йохансена порятувала поява «Пильного», потім були свідчення в адміралтействі, знайомі вулиці Данідіна і довга дорога додому в старий будинок під горою Егеберг. Він не міг усього розказати - вирішили б, що він божевільний. Тому він напише про те, що знає, а там уже й смерть - тільки щоб про це не здогадалася дружина. А смерть буде милістю, якщо тільки вона витре спогади.
Прочитавши цей документ, я поклав його в бляшану скриньку разом із барельєфом Вілкокса й паперами професора Енджела. Туди ж потраплять і ці мої записки, які свідчать про те, що я писав їх при здоровому глузді, і в яких поєдналося те, що, сподіваюсь, ніколи більше не буде зіставлене. Я побачив усе те, що загрожує існуванню нашого світу, і віднині навіть весняне небо й літні квіти назавжди будуть для мене отрутою. Але навряд чи я проживу довго на цьому світі. Так, як пішов із життя мій дідусь, як пішов бідолашний Йохансен, так піду і я. Я знаю забагато, а культ - він і досі живий.
Ктулху теж досі живий, гадаю, знову у тому кам’яному проваллі, що ховає його відколи сонце було молодим. Його кляте місто знову затонуло, адже «Пильний» пропливав над тим місцем після квітневого шторму А от його вірні слуги ходять по землі й досі. Вони ревуть і гуцають і приносять у жертву людей під увінчаними ідолами монолітами у потаємних закутках нашої планети. Напевно, острів поринув ув океанські глибини несподівано для Ктулху, коли він усамітнився у своїй чорній безодні, бо інакше людство б тепер животіло у вічному страху й розпачі. Хто знає, що буде далі? Те, що виринуло, може знову потонути, а потоплене може виринути. Скверна затаїлася у надрах світу і сподівається явити нам своє лице, а нечисть шириться в наших містах, де повно негідного люду. Настане час... але я не повинен і не можу думати про це! Тож буду тільки молитися, що коли мені не пощастить пережити цей рукопис, виконавці моєї духівниці керуватимуться радше обережністю, аніж відвагою і подбають про те, щоб жодне чуже око його не побачило.
© ВСЕСВІТ. - 2010. - № 5-6.
© СЕМЕНОВА Дар’я, переклад з англійської, 2010.
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу