Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Ні, ми так не домовлялися, — роздратовано тупнув Метью ногою. Енні аж підстрибнула з переляку. — Ти маєш хоч якісь талант і знання, чи то Габбард із нами так пожартував?

— Я дещо вмію, — відповіла, затинаючись, Енні, широко розкривши світло-блакитні очі, що контрастували з її блідою шкірою. — Але, щоб показати це, мені потрібен простір, а отець Габбард сказав, що…

— О, я можу уявити собі, що сказав тобі отець Габбард, — презирливо пхикнув Метью. Я глянула на нього так, що він отетеріло заблимав і замовк.

— Дай їй можливість пояснити, — різко кинула я йому, а потім підбадьорливо посміхнулася дівчинці. — Продовжуй, Енні.

— Окрім прислужувати, отець Габбард сказав мені повести вас до моєї тітки, коли вона повернеться до Лондона. Зараз вона в пологовому будинку і не піде звідти доти, поки жінка потребує її допомоги.

— Значить, твоя тітка не лише відьма, а й повитуха? — лагідно спитала я.

— Так, пані. Вправна повитуха і сильна відьма, — з гордістю відповіла Енні, розпростуючи спину. Коли вона зробила це, її закороткі спідниці піднялися і відкрили холоду її худорляві литки. Своїх синів Ендрю Габбард вдягав у теплу, добре припасовану одіж, а до дочок такої турботи не виявляв. Я вгамувала роздратування і подумала, що Франсуазі знову доведеться діставати свої голки.

— А як ти стала членом родини отця Габбарда?

— Моя мати не була благочестивою жінкою, — промимрила Енні, нервово ховаючи руки в тоненьку накидку. — Отець Габбард знайшов мене у крипті церкви Святої Анни біля Олдерсгейта, а біля мене лежала моя мертва мати. На той час моя тітка вже була заміжня і мала власних дітей. Мені було тоді шість років, і її чоловік не схотів виховувати мене разом зі своїми синами, щоб я не мала змоги розбестити їх своєю гріховністю.

Значить, Енні, будучи зараз у підлітковому віці, пробула з Габбардом більшу половину свого життя. Від цієї думки ставало лячно, а думка про те, що шестирічна дівчинка здатна когось розбестити, вражала своєю абсурдністю, але тепер принаймні мені стало ясно, чому дівчинка має такий жалюгідний вигляд і таке химерне ім’я: Енні Крипт.

— Поки Франсуаза принесе тобі поїсти, я покажу, де ти будеш спати. — Того ранку я вже піднімалася на третій поверх, щоб іще раз обдивитися невеличке ліжко, триногий стіл та потертий комод для відьминих пожитків. — Я допоможу тобі перенести твої речі.

— Пані… — почала було дівчинка, але сконфужено замовкла.

— Вона з собою нічого не принесла, — пояснила Франсуаза, несхвальним поглядом окидаючи новоприбулу.

— Та то нічого. Невдовзі в неї будуть власні речі, — посміхнулася я, запевняючи Енні, а вона недовірливо поглянула на мене. Цілий вікенд ми з Франсуазою доводили Енні до стану нової й блискучої копійки: мили, вдягали й взували, а потім навчили основним правилам арифметики, щоб вона могла ходити мені за дрібними покупками. Щоб перевірити її, я послала Енні до найближчого аптекаря купити на дрібну суму письмових пер та півфунта сургучу (Філіп мав рацію: Метью спустошував запаси конторського приладдя з лячною швидкістю). Дівчинка швидко повернулася з покупками та здачею.

— Він вимагав аж цілий шилінг! — поскаржилася Енні. — Та цей сургуч навіть на свічки не годиться, еге ж?

П’єр захопився дівчинкою і зробив для себе справою честі за першої ж нагоди викликати на обличчі Енні дивовижну милу посмішку, хоча це вдавалося йому нечасто. Він навчив її грати в «котячу люльку» і охоче прогулювався з нею щонеділі, коли Метью кидав грубі натяки на те, що нам хочеться кілька годин побути на самоті.

— А він… не скористається її недосвідченістю? — спитала я в Метью, коли він розстібав мій улюблений предмет одежі: хлопчачу безрукавку з тонкої чорної шерсті.

Я носила її зі спідницями та сорочкою, коли ми були вдома.

— Хто — П’єр? Боже збав, ні, — здивовано відповів Метью.

— Між іншим, цілком доречне запитання. Мері Сідней була не набагато старшою, коли її видали заміж за того, хто більше дав.

— А я дам тобі цілком доречну відповідь: П’єр не тягає у постіль малих дівчат. — Коли Метью розстебнув останні ґудзики, його руки завмерли. — Яка приємна несподіванка! Ти сьогодні без корсажа!

— Тут не в майбутній дитині причина. Просто він надто незручний.

Метью зняв розстебнуту безрукавку з мого тіла і задоволено цмакнув.

— А він і решті чоловіків не дозволить чіплятися до неї?

— А можна відкласти цю розмову на потім? — спитав Метью з легким роздратуванням у голосі. — Зважаючи на холод, вони довго не гулятимуть.