Марина та Сергій Дяченки - Цифровий, або Brevis est

А вмикання «Піноккіо» вбиває довіру. Навіть вимкнений «Піноккіо» вбиває довіру, це Арсен зрозумів з великим запізненням. Він був до кінця відвертий з Баффі, він відчував радість од того, що був з нею відвертий, йому й на думку не спадало берегти її від новин, які могли її налякати. І він, звісно, все зіпсував: Баффі після цього відсторонилася, сховалася. Арсен образився. Потім пробачив. Потім став боротися з бажанням подзвонити Баффі. Потім став потихеньку спостерігати за нею з мережі.

Два тижні підряд, без перерви й майже без сну, Баффі гралася в «Дівочий закон» і навіть знайшла можливість листуватися з Мар’яною, увійшовши в її мережевий, тобто тепер ігровий, щоденник. Дуже скоро виявилося, що це листування нікуди не веде: гра не розкривала таємниць і не давала додаткових відомостей. Гра хотіла тільки, щоб у неї гралися: Баффі опинилася всередині сюжету, потім усередині ще одного сюжету, і так далі, доки вона не викинула диск з грою на сміття.

— У мене було таке відчуття, що я людину викидаю, — зізналась вона потім Арсенові.

Вона зовсім було впала в депресію, але тут на ринку з’явилися «Сонячне коло» та «Лебедине озеро», дві кришталево-чисті, прозорі й дуже оптимістичні розробки від «Нових іграшок». Першу було зроблено з абітурієнтки театрального, істоти такої життєлюбної, що пластикова упаковка диска здавалась теплою. З кого було зроблено другу, Арсен не питав. Він чекав дзвінка, обережно натякав про себе, чекання помалу переходило в манію; Арсен виношував уже геть дурні плани, коли Баффі подзвонила йому після півторамісячної перерви й запропонувала зустрітися.

Щойно піднявшись з метро, він підійшов до краю тротуару, виглядаючи відповідну машину:

— Що ти хочеш, «мерс», «лексус»? Дивись, тут їх повно, на вибір. Хочеш, якийсь депутат нас по місту покатає?

— Краще пройдімося, — напружено сказала Баффі в нього за спиною. — Хоч трохи побудьмо отак… на сонечку.

— Ти боїшся? — він здивувався.

— Просто не хочу, — вона не дивилась йому у вічі. — Не хочу сідати в машину до депутата… ні до кого.

— Як хочеш.

Вони пішли поруч, не торкаючись одне одного, позапихавши руки в кишені. Їхні тіні, ще довгі, але вже не такі, як узимку, повзли по вологому весняному тротуару. Сонце відчутно гріло спини.

— Весна, — сказала вона непевно.

— Твої батьки вдома?

— Так, — вона помовчала. — А що?

— Нічого…

Горобці обліпили голу тополю і цвірінькали, як сотня трамваїв.

— Я скучав за тобою, — це була чиста правда.

— Що буде, Арсене? — запитала вона те, заради чого затіяла зустріч.

— Та те, що завжди. Те ж і буде.

— Ми всі прив’язані, — вона подивилася в небо, на зграйку голубів. — Ми всі сидимо коло екранів.

— Так і раніше сиділи.

— Не так. Раніше було й… нормальне життя. А тепер — тільки те, що за монітором.

— Іноді воно краще за так зване нормальне. Яскравіше. І більше схоже на справжнє.

— «Дівочий закон» більше схожий на Мар’яну, ніж сама Мар’яна?

— Так, — він зітхнув. — «Дівочий закон» — це ідеальна Мар’яна на всі часи. Знаю, ти мені скажеш, людське життя — це інше, вона мала вийти заміж, подорослішати, народити дітей, і всяке таке. Але якби вона цього хотіла — це б знайшлося у грі. У грі може бути все, що завгодно. А вона не хотіла старішати, ставати офісним планктоном, ходити до стоматолога, брати довідки в дитячий садок. Вона гарна, цікава гра на двадцять чотири закінчення.

— Хто вирішує, кому бути грою, а кому — гравцем?

Він так здивувався, що навіть зупинився на якийсь час:

— Сама ж людина й вирішує. Своїм життям. Своєю системою вартостей. Я вирішив стати гравцем.

— А ти впевнений, що ти гравець? Що в тебе ніхто не грається?

Він кивнув:

— Нема сумніву, багато хто намагається. Ти, наприклад.

— Я?!

— Авжеж. «Хоч трохи побудьмо отак… на сонечку». Ти підсвідомо вибудовуєш фразу так, щоб мене емоційно зачепити.

— Нічого подібного…

— Я не кажу, що ти це робиш навмисне. Моя мама теж казала, коли я вередував: ану, сонечко, вдягнемо пальтечко, підемо надвірчик…

— Я не знала, — Баффі нервово ковтнула слину.

— Ти це робиш, не замислюючись. Усі жінки так роблять.

— Чому саме жінки?

— Чуття в них краще розвинене, інтуїція. Чоловіки міркують просто: що мені треба зробити, щоб він чи вона повелися так, як корисно мені?

— Тебе якщо послухати, то всі на світі один одним керують, — Баффі прибрала з лиця пасмо яскраво-каштанового цупкого волосся.

— Так, — Арсен зупинився й узяв її за руку. — Пам’ятаєш, я тобі розповідав про моїх цуциків?