Яна Дубинянська - Гаугразький бранець

– Я маю для тебе сюрприз, – шепнула мама. – Для нас усіх. Сказати зараз чи коли прийдуть тато з Робом?

Я відразу ж припинила ображатися:

– Зараз, зараз!

Адже зрозуміло, якщо чекати на тата з Робом, та ще й на обох водночас, то це буде за два-три тижні, не раніше.

– Ну, слухай. У нас на роботі сьогодні проводили щорічну вибірку-лото на предмет екодозвілля… тобто, Юсько, як би тобі пояснити, такий розподіл шляхом генерації випадкових чисел… Розумієш, ми їдемо на море!!!

Мені снилося море.

Як в учбовому цифрокліпі з екобіології: планктон харчується найпростішими, оселедці – планктоном, кашалот – оселедцями, косатка – кашалотом… Сама косатка, мабуть, несмачна. Ланцюг харчування звивається у прозорій воді, а мені також хочеться їсти, бо на вечерю сьогодні була найгидкіша в світі річ – овочевий холодець, слизький і драглистий. І я сказала мамі з Виховалькою, що наїлася в групі під саму зав’язку. Хоча, правду кажучи, там давали лише йогурт з цими… молюсками… тобто мюслями… може, взяти й спіймати косатку за хвоста?..

Я прокинулася. До того голоднюча, що сама собі здавалася порожньою всередині.

Було темно. Тільки ледь-ледь відсвічували стіни у нічному економ-режимі. Вночі в домі вимикаються всі програми, і навіть стулки дверей доводиться розсовувати руками. Не кажучи вже про те, що не працюють ковзалки.

Зате Виховалька спить і не шпигує. І можна взяти собі в холодильнику на кухні трішки дорослої їжі.

Тупцяти по коридору власними ногами довго. До того ж я спочатку помилилася й не туди звернула, потрапила до спортивної кімнати, де зі стелі звисають канати, простягається з кутка в куток пластикова драбина-рукохід і повніснько всіляких тренажерів. Тричі на тиждень ми тут займаємося з Гімнастинею. А Роб стирчить тут по кілька годин щодня. Він у нас качається. Якщо по-нормальному, то нарощує м'язи. Хоча він і так уже страшенно великий.

У темряві спортивна кімната здавалася страшнуватою. Мабуть, через рукохід, перекладини якого ледь відблискували, віддзеркалюючи мерехтіння стін. Наче велика-превелика посмішка чудовиська.

Нарешті я відшукала кухню. Контейнер з їжею виявився заблокованим, щоб його відчинити, треба було запустити всю кухонну програму. Я вже вирішила, що так і залишуся голодною до ранку – до вівсянки!!! – коли раптом помітила нагорі, на кришці контейнера кілька незакритих комплектів. Підсунула табуретку, залізла, стала навшпиньки, дотяглася. Ура-а-а-а!!!..

Взяла перший-ліпший, відліпила соломинку й застромила до рота. Смакота!

Перекочуючи язиком смачнющу рідку масу, я пішла назад. Пошкодувала, що не прихопила ще один, про всяк випадок. Вони ж там, мабуть, усі різні!..

Раптом почула голос. Мамин. Здушений, через стіну:

– …просто я була впевнена, що коли пишуть «сімейна пропозиція»…

– Я з тебе дивуюся, – там же ж, за стіною, відповів їй тато. – Адже не вперше. Пора запам'ятати, що будь-яка пропозиція «для усієї родини» – це на трьох. Розраховують на нормальних людей.

Я збиралася йти далі: ні сіло ні впало дуже захотілося спати. Але тут мама знову заговорила, і я залишилася стояти, бо почула своє ім'я:

– Я вже сказала Юсті.

Тато гучно позіхнув – мабуть, його теж хилило на сон:

– То й чудово. Повеземо Юську до моря. Робні ж у нас купався… почекай, коли це ми виграли?.. Такий самий був, як і вона тепер.

– Трохи старший. Вже шість виповнилося, я точно пам'ятаю… Але, Едваре, так не можна.

– Чому це? – він знову позіхнув, ще голосніше.

– Ми не можемо полетіти й залишити Роба тут самого…

– Дурниці. Здоровий дорослий хлопець. Йому ж оце днями вісімнадцять буде.

– …та ще й у день народження. Так не можна, розумієш?

– Заспокойся, Андре. Навпаки: хлопець уперше в житті відзначить день народження так, як сам забажає. Запросить, кого хоче, зробить вечірку до ранку… може, вмовить нарешті свою дівчину – раптом вона з тих, хто не терпить блок-побачень?..

– У Роба немає дівчини.

– Гадаєш, він тобі все розповідає?

Батько засміявся. Підслухувати за дверима негарно! –подумалося мені чомусь голосом Виховальки. Їжа в комплекті закінчилася, і я облизала соломинку. Шкода, така смакота… хоча їсти мені перехотілося. І спати теж.

– Він нічого не розповідає, – дуже серйозно промовила мама. – Тому я й хвилююся. В нього зараз важкий період, Едваре. У цьому віці в багатьох буває, особливо у хлопців… Психічний надлом, навіть криза. Робні все тримає в собі, але це ще гірше. Я завантажила індивідуальну консультацію Психолога. Головна рекомендація – приділяти дитині якомога більше уваги, у жодному разі не залишати його сам на сам з його проблемами. Інакше можуть бути… небажані наслідки.