Яна Дубинянська - Гаугразький бранець

– Море хвилюється два!

Я, звісно, не сама все це вигадала. Про малу модель і про екосистему говорила Лекторина на годинах соціології й фізичної географії. А я лише трішечки довигадувала. Й нікому-нікому не розповідала, навіть Дальці.

Лише Робові, – та він, здається, все одно не слухав. Він взагалі зрідка слухає, що я йому кажу. Він уже дуже великий.

– Море хвилюється три – фігура дракона замри! Фігура готова?

– Так!!!

– Господар удома?

– Так!!!

…Після колективної гри Вчителька дозволяє нам збиратися за інтересами. Причому, за спільними, отже кирпатому Вінсові я зробила ручкою. Ще б язика показала, але за дражніння Вчителька знижує індивідуальний бал. А мені його сьогодні й без того знизили, і теж через цього хлопчиська. Ну хто, скажіть, стане з ними водитися?!

Ми з Далькою вмостилися подалі, у самому кутку, і вона розкрила свого вміщувача. Запхала в нього руку й щось мацала так довго, наче всередині був отвір у інший вимір. Це аби мене зовсім нетерплячка замучила і я сама попрохала показати, що там таке.

Але я витримала, змовчала. І Далька нарешті дістала:

– Осьо!.. знаєш, що це таке?

Ну от. А я собі гадала…

– Знаю. Книжка. В нас удома є, лише мама не дозволяє чіпати руками, бо то анти… ак-ти-вари…

– Антикваріат, – запросто вимовила Далька. – Сама ти книжка, Юсько. Це альбом. Аль-бом!

Я простягла руку, але Далька відсунулася, прилаштувала в себе на колінах і сама розкрила… ну звичайно, книжку, нема тут чого вигадувати. Альбоми в нас також є: там всередині каламутні плівка, з-під якої просвічують оці, як їх… фотки. Ну, цифрознімки, але дуже бліді й на папері. А тут – просто книжка з картинками.

– В альбомах фотки, – пояснила я.

– Так ось же фотки! Тільки не людей, а всіляких пам’яток. Це туристичний альбом.

Далька знає купу незрозумілих слів. Але я вдала, ніби теж їх знаю, – запитаю потім у Виховальки, а краще у Роба. І з сумнівом глянула на розкриту сторінку:

– Якщо це не книжка, то чому там написано?

– Там написані різні дурниці. Щоб закрити місце під фотками. Ось візьми сама й почитай!

Вона нарешті випустила свій скарб із рук і передала його мені. Папір був товстий і гладенький на дотик, і картинка на ньому, ще тьмяніша за звичайні фотки, відблискувала на згині, її було важко роздивитися як слід. Під нею й справді залишалося багато місця, заповненого літерами. Я повернула альбом вертикально, щоб можна було прочитати:

– «Мільйони трудящих щорічно відновлюють здоров’я у санаторіях і пансіонатах цього чудового куточка нашої Батьківщини. Гірське повітря, морські купання й свіжі фрукти надовго залишаться у вашій пам’яті». Дурниці, – погодилася я. – Ну й навіщо він потрібен?

– Ти не розумієш, Юсько, – поважно мовила Далька. – Це не просто антикваріат. Це раритет.

– Га? – я забула прикинутися, ніби все знаю, тому що саме роздивлялася картинку. Вона зовсім не скидалася на фотку – принаймні, листя на деревах було підмальоване. Серед рослин я впізнала пальму, кипарис, магнолію й ленкоранську акацію – екоботаніка взагалі моя улюблена година. Серед зелені визирало кілька білих блоків. А за ними…

– Дивися сюди, – тицьнула пальцем Далька.

Я знизала плечима:

– Ну, гори. Альпійська екосистема.

– Сама ти…

Вона затнулася, тому що на стіні раптом з’явилася Вчителька, але, оскільки конфліктна ситуація заглухла в зародку, відразу ж щезла, щоб не руйнувати нашу індивідуальну комунікацію. І Далька зашепотіла мені на вухо:

– Це Гауграз!!!

І на доказ власних слів закрила альбом, показуючи обкладинку: «ГАУГРАЗ. Пам’ятні місця й здравниці». Це ж треба!!!..

– Що там у вас таке? – запитався Вінс.

Я й не помітила, як він підійшов. І яким чином Дальчин альбом устиг миттю пірнути до вміщувача, теж не помітила.

– Нічого, – байдуже сказала Далька. – А тобі що треба?

– Нічого,– розгублено мовив услід за нею Вінс. – Просто… Юсь, там по тебе мама прилетіла.

– …не найвищий бал. Але безпроблемних дітей не буває, пані Калан. Раджу звернути увагу перш за все ось на що: Юсті дуже складно вибудовувати широку мережу комунікацій у групі, вона віддає перевагу утворенню відокремленої діади з Далією Седвер. Такий тип соціальної поведінки вважають варіантом норми, але все таки придивіться пильніше, у майбутньому це може негативно вплинути на інтеграцію особистості в Глобальний соціум. Крім того, я помітила у вашої доньки деякі прояви гендерної нетерпимості. Не хочу здатися нетактовною, пані Калан, але причини цього швидше за все мають витоки з ваших стосунків із чоловіком…