Margaret Atwood - Орикс і Деркач

Але наступними днями Деркач не влаштовував жодних публічних виступів.

Уже тоді Деркач мав щось особливе, думає Сніголюд. Не те щоб був популярним, але людей тішила його повага. Не лише дітей, а й учителів. Дивився на них так, ніби слухав, наче те, що вони казали, було вартим його цілковитої уваги, хоча він ніколи саме так не казав. Він викликав захоплення – не надмірне, проте достатнє. Випромінював потенціал, але потенціал чого? Ніхто цього не знав, тож люди його побоювалися. І ще це темне лаконічне вбрання.

Вакулла Прайс була партнеркою Джиммі в нанотех біохімі, але її батька вполювали мисливці за головами з іншого Комплексу на другому боці континенту, тож вона сіла у швидкісний поїзд, і більше її не бачено. Після від’їзду Вакулли Джиммі весь тиждень нудив світом і навіть лайливі конвульсії Лінди-Лі не могли його втішити.

Вільне місце Вакулли за лабораторним столом зайняв Деркач, якого за такої нагоди забрали з його самотньої позиції спізнілого новачка ззаду кімнати. Деркач був дуже розумним – навіть за мірками ЗдороВайзерської школи, з її надміром геніїв і поліматів; без жодних проблем опинився на вершині рейтингу. Виявився чудовим у нанотех біохімі, вони разом із Джиммі працювали над проєктом сплайсингу мономолекулярних шарів і створили врешті-решт потрібну пурпурову нематоду, використовуючи кольоркодер примітивних водоростей, – достроково й без тривожних варіацій.

Джиммі й Деркач спільно проводили обідні перерви, а тоді – не щодня, не були геями чи ще щось таке, але принаймні двічі на тиждень зустрічалися після школи. Спершу грали в теніс на корті за домом Деркача, проте Деркач поєднував методику з латеральним мисленням, а Джиммі був поривчастим і недостатньо витонченим, тож це було не надто продуктивно, і вони закинули теніс. Або, під претекстом готування домашніх завдань, що інколи й справді виконували, закривалися в Деркачевій кімнаті, де грали в комп’ютерні шахи чи тривимірки, чи «Швидкого Усаму», кидаючи жереб, кому дістануться Невірні. Деркач мав два комп’ютери, тож вони могли сидіти нарізно, спиною один до одного.

– Чому ми не використовуємо справжнього набору? – запитав якось Джиммі, коли вони грали в шахи. – Старий різновид. Із пластиковими фігурками.

Якось дивно було, що обидва сидять у тій самій кімнаті, повернувшись спинами, і грають на комп’ютерах.

– Чому? – запитав Деркач. – Хай там як, це справжній набір.

– Ні, несправжній.

– Гаразд, звісно, але пластикові фігурки – теж ні.

– Як це?

– Справжній набір у тебе в голові.

– Фальшак! – вигукнув Джиммі. Це було добре слово, він витяг його зі старого DVD, вони використовували його, щоб вилаяти один одного за надмірну помпатичність. – Грубий фальшак!

Деркач засміявся.

Деркач зациклювався на грі, хотів грати та грати в неї, удосконалюючи свої атаки, аж доки не переконувався, що виграє принаймні дев’ять разів із десяти. Вони цілий місяць мусили грати в «Навалу варварів» («Перевір, Чи Можеш Ти Змінити Історію!»). Одна сторона мала міста й багатства, друга – орди і – часто, хоча не завжди, – більшу жорстокість. Або варвари розвалювали міста, або ж валили їх самих, але завжди треба було починати з історичної розстановки сил, а тоді вже йти далі. Рим проти візиготів, Давній Єгипет проти гіксосів, ацтеки проти іспанців. Дотепно, що ацтеки представляли цивілізацію, а іспанці були варварськими ордами. Можна було налаштовувати гру за умови, що використовуєш реальні суспільства чи племена. Якийсь час Деркач і Джиммі змагалися, хто вигадає загадковішу пару.

– Печеніги проти Візантії, – сказав Джиммі одного пам’ятного дня.

– Хто такі, сука, ті печеніги? Ти їх вигадав, – заперечив Деркач.

Але Джиммі знайшов їх в Енциклопедії «Британніка» 1957 року видання, що з якоїсь забутої причини зберігалася на CD-ROM у шкільній бібліотеці. Він знав розділ і рядок.

– Матфей Едеський згадував про них як про негідників і кровожерних бестій, – упевнено сказав він. – Вони були наскрізь жорстокими й не мали жодних добрих рис на виправдання цього.

Тож вони кинули жереб, Джиммі дісталися печеніги, і він виграв. Джиммі пояснив, що візантійців перерізано, бо саме так чинили печеніги. Завжди всіх різали й робили це без зволікань. Принаймні всіх чоловіків. Жінок різали трохи пізніше.

Деркач тяжко сприйняв утрату всіх своїх гравців і трохи надувся. Потім віддав свою вірність грі «Кров та Троянди». Як він казав, це було космічно: більше поле битви – і в часі, і в просторі.