Марґарет Етвуд - Рік Потопу

Сказано нам, що п’ятого дня Божого Труду во`ди вироїли Створіння – риб великих і всіляку душу живу плазуючу, а шостого дня зродила земля живу душу, за родом її, і заселено суходіл Тваринами, Рослинами й Деревами, і всі благословенні були, і наказано їм розмножуватися. І врешті створено Адама, себто Людство. Згідно з Наукою, це та сама послідовність, у якій види фактично постали на Планеті, з Людиною наприкінці. Більш-менш у такому порядку. Чи достатньо близько до нього.

Що ж діялося далі? Бог «усю звірину до Адама привів, щоб побачити, як він їх назве» [4] Книга Буття, 19. . Та чого ж Бог не знав уже, які імена вибере Адам? Відповідь може бути тільки така, що Бог дав Адамові вільну волю, і тому він спроможний робити речі, які Сам Господь не може передбачити. Подумайте про це, коли наступного разу спокушатиме вас м’ясоїдіння чи матеріальний достаток. Навіть Бог не завжди може знати, що ви вчините далі!

Щоб спонукати Тварин зібратися, Бог мусив безпосередньо звернутися до них, але яку ж мову Він використав? Не була то гебрейська, Друзі мої. Не латинська чи грецька, не англійська, французька, іспанська, арабська чи китайська. Ні. Він покликав Тварин їхньою власною мовою. До Оленя звернувся по-оленячому, до Павука по-павучому, до Слона заговорив він мовою слонячою, до Блохи блошиною, до Стоноги озвався по-стоножому, а до мурашки по-мурашиному. Так мусило бути.

А для самого Адама Імена Тварин були першими промовленими словами – першою миттю Людської мови. У цю космічну мить Адам здобув свою Людську душу. Називання – це, – так ми сподіваємося, – вітання, прикликання до себе інших. Уявімо собі Адама, що вигукує Імена Тварин з любов’ю і радістю, немовби прагнучи сказати: «Ось і ти, моя найдорожча! Ласкаво просимо!» Тож першим діянням Адама щодо Тварин був вияв любовної доброти і поріднення, бо Людина до свого падіння не була ще м’ясоїдною. Тварини знали це і не тікали. Так мусило бути того неповторного Дня – Дня мирної зустрічі, коли Людина обійняла кожну живу істоту на Землі.

Як же багато ми втратили, любі Співссавці та Співсмертні! Як же багато свавільно знищили! Як же багато мусимо відновити і в нас самих!

Час Називання ще не закінчився, Друзі мої. З Його погляду ми, можливо, досі живемо у шостому дні. Уявіть під час своїх Медитацій, що вас ніжно погойдує ця захисна мить. Простягніть руку до цих лагідних очей, що дивляться на вас із такою довірою, – довірою, яку ще не порушили кровопролиття, зажерливість, пиха та зневага.

Промовмо їхні Імена.

Заспіваймо.

Світанок – це злам ночі й дня. Тобі обертає це слово так і сяк: злам, перелам, переламаний. Що ламає світанок? Ніч? Чи сонце, переділене надвоє лінією горизонту, тріснуте навпіл, немов яйце, з якого витікає світло?

Вона здіймає бінокль. Дерева на вигляд такі само невинні, як завжди, але їй здається, що хтось за нею стежить – наче найнепорушніший камінь чи пеньок може її відчути і бути до неї неприхильним.

Такі наслідки ізоляції. Вона вправлялася в цьому під час Чувань та Реколекцій Божих Садівників. Плаває оранжевий трикутник, цвіркуни розмовляють, обплетені рослинністю колони звиваються, очі між листям. Та як відрізнити ілюзії від дійсності?

Сонце вже повністю зійшло – менше, тепліше. Тобі спускається з даху, з голови до п’ят закутавшись у рожеву накидку, збризкується спреєм «СуперД» від комах, поправляє капелюх від сонця – рожевий, із широкими крисами. Тоді відмикає передні двері й виходить, щоб зайнятися городом. Там вирощували органічні салати для клієнток спа-кафе: гарніри, екзотичну сплайс-городину, зілля для трав’яного чаю. Натягнута зверху сітка має захистити рослини від птахів, а дротяна огорожа – від зелених кроликів, которисей і єнунсів, що можуть примандрувати з парку. До Потопу їх було тут небагато, але вони напрочуд швидко розмножилися.