Джордж Орвелл - Колгосп тварин

Настав червень і покликав господаря на косовицю. Натомість на Іванів день, який припав на суботу, містер Джонс поїхав у Віллінгдон і набрався у забігайлівці «Червоний Лев» так, що приплентався додому лише в неділю опівдні. Наймити ж тільки того й зробили, що рано вранці подоїли корів і, навіть не погодувавши тварин, пішли полювати на зайців. Своєю чергою містер Джонс відразу повалився на канапку й, прикривши обличчя ілюстрованим журналом «Світові новини», захропів. Про тварин до вечора так ніхто й не згадав. Нарешті терпець їм урвався.

Одна корова виламала рогами двері комори, і всі тварини вломилися до засіків. От тоді й прокинувся містер Джонс. За мить він з наймитами опинився біля комори, намагаючись батогами загнати голодних тварин у хлів. Та ті вже не позбулися страху. В одному пориві, без будь-якої попередньої змови, вони кинулися на своїх мучителів, зусібіч щипали, били, кусали їх. Такого ще ніколи не було, щоб свійські тварини так поводилися. Раптовий бунт безмовних істот, яких вони звикли експлуатувати й ображати скільки заманеться, налякав людей мало не до втрати розуму. Вони перестали відбиватися і кинулися навтьоки. За хвилину всі п’ятеро мчали щодуху стежкою прямо до великої дороги, а їх переслідувало об’єднане стадо тварин-переможців.

Визирнувши з вікна спальні, місіс Джонс відразу зрозуміла, що відбувається, тож поспішно вкинула до саквояжа дещо з речей і вислизнула з ферми іншою дорогою. Своєю чергою, Мозес зістрибнув зі своєї жердки й, голосно каркаючи, затріпотів слідом. Тим часом тварини переслідували Джонса та його наймитів до самої дороги, а потім зачинили за ними важкі ворота.

Ось так все й сталося. Повстання відбулося, а тварини ще не встигли усвідомити, що Джонса вони вигнали, і ферма «Садиба» в їхньому цілковитому розпорядженні.

Спочатку тварини не могли повірити своєму щастю. Усім загоном вони промчали вздовж живоплоту, немов хотіли упевнитися в тому, що жодна людська істота не ховається в його закутках; потім всі разом помчали до будівель, щоб знищити останні сліди ненависного царства Джонса. Вони зламали комору при стайні й повикидали в колодязь мундштуки, хомути, ланцюги для собак, безжальні ножі, якими Джонс колов поросят і ягнят. Віжки, вуздечки, шори, принизливі торби для годівлі – кинули до іншого сміття, щоб потім спалити. Туди ж полетіли й батоги. Тварини підстрибували від захвату, дивлячись, як їх охоплює полум’я. Сніжок на додачу вирішив спалити ще й стрічки, якими зазвичай прикрашали гриви і хвости коней у базарні дні.

– Стрічки, – прокоментував він свій вчинок, – слід прирівняти до одягу, який відрізняє людей від нас. Усі тварини повинні ходити голими.

Почувши це, Боксер приніс солом’яний капелюх, який носив улітку, щоб мухи не сідали йому на вуха, і теж кинув його у вогонь.

Незабаром тварини знищили все, що нагадувало їм про містера Джонса. Потім Наполеон знову повів їх до комори й кожному видав подвійну порцію кукурудзи, а собакам – по дві галети. Відтак переможці заспівали «Тварини Англії» від початку до кінця сім разів поспіль, і тільки тоді повкладалися на ніч і спали так, як ніколи раніше.

Як і зазвичай усі прокинулися вдосвіта, але одразу згадали про вчорашню перемогу, й дружно побігли на пасовисько. Неподалік височів невеликий пагорб, з якого добре було видно майже всю територію ферми. Тварини вибігли на його вершину й роззирнулися довкруж. Так, усе, що бачили вони навколо в прозорому ранковому світлі, належало їм! Це усвідомлення сповнило їх такою радістю, що вони помчали щодуху навколо пагорба, час від часу високо підстрибуючи, щоб дати вихід своєму збудженню. Вони качалися по росяній траві, захоплюючи її губами й насолоджуючись її смаком, вони рили чорну, напоєну дощами землю і, тремтячи, вдихали її аромат. Потім обстежили ферму, зачаровано споглядаючи її орні поля, луки, сад, ставок, гай, наче бачили все вперше і ніяк не могли повірити, що це відтепер належить тільки їм.

Потім вони потягнулися назад, до двору, і мовчки зупинилися біля житлового будинку. Він тепер теж належав їм, але увійти до нього все-таки було лячно. Однак за мить Сніжок і Наполеон штовхнули вхідні двері, і всі тварини увійшли до будинку, ступаючи дуже обережно, щоб не пошкодити чогось. Навшпиньки переходили з кімнати в кімнату, перемовлялися пошепки, дивилися з подивом на предмети немислимої розкоші: ліжка з перинами, дзеркала, канапка, набита конячим ворсом, брюссельський килим, літографія із зображенням королеви Вікторії над каміном у вітальні. Вони вже були біля сходів, коли хтось помітив, що немає Моллі. Кілька тварин повернулися в дім і знайшли її у найкращій спальні будинку. Взявши зі столика місіс Джонс блакитну стрічку, Моллі приклала її до свого плеча і з дурнуватим кокетством розглядала себе в дзеркалі. Її вчинок одностайно засудили.