Джордж Орвелл - Колгосп тварин

Ми з дружиною бачили, як невинних людей кидали до в’язниці лише через те, що їх підозрювали в неортодоксальності. А повернувшись до Англії, виявили, що багато розсудливих і добре поінформованих фахівців вірять у найнеймовірніші історії про змову, зраду та саботаж, про які повідомляла преса з московських судових процесів.

Тож я усвідомив – ясніше, ніж будь-коли, – негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух.

І тут я повинен спинитися й описати своє ставлення до радянського режиму.

Я ніколи не бував у Росії, і мої знання про неї обмежуються лише тим, про що можна дізнатися, читаючи книжки та газети. Навіть якби я мав якусь владу, то не хотів би втручатись у внутрішні справи СРСР: я б не засуджував Сталіна та його однодумців лише за їхні варварські та недемократичні методи. Цілком можливо, що за тих умов, навіть маючи найкращі наміри, вони не могли діяти інакше.

Та водночас для мене було надзвичайно важливо, щоб люди в Західній Європі бачили радянський режим таким, яким він був насправді. З 1930 року у мене було мало доказів на підтримку того, щоб СРСР прямував до того, що можна було б по-справжньому називати соціалізмом. Зате мене глибоко вразили чіткі ознаки того, що він перетворюється в ієрархічне суспільство, у якому правителі мають не більше підстав відректися від своєї влади, аніж будь-який інший правлячий клас. Ба більше: робітники та інтелігенція в такій країні, як Англія, не можуть зрозуміти, що СРСР нині цілковито відрізняється від того, яким він був у 1917 році, частково через те, що просто не хочуть цього розуміти (тобто хочуть вірити, що десь насправді таки існує соціалістична країна), а частково через те, що звикли до відносної свободи й поміркованості в суспільному житті й зовсім не розуміють тоталітаризму.

Та все-таки слід пам’ятати, що Англія не є державою всуціль демократичною. Це також і капіталістична країна з великими класовими привілеями і – навіть зараз, після війни, яка мала на меті зрівняти всіх – з великими розбіжностями у статках. Однак це країна, в якій люди прожили разом кілька сотень років без серйозних конфліктів, в якій закони відносно справедливі, а офіційним новинам та статистиці майже завжди можна вірити, і, нарешті, це країна, в якій дотримуватися поглядів меншості та озвучувати їх ще не означає піддаватися смертельній небезпеці. У такій атмосфері людина з вулиці по-справжньому не розуміє таких речей, як концтабори, масові депортації, арешти без суду, цензура преси тощо. Усе, що ця людина читає про таку країну, як СРСР, автоматично перекладається на мову англійських реалій, і вона цілком невинно приймає брехню тоталітарної пропаганди. До 1939 року і навіть пізніше більшість англійців не здатні були оцінити справжню природу нацистського режиму в Німеччині, а нині, за радянського режиму, вони все ще значною мірою перебувають під впливом тих самих ілюзій.

Це завдало великої шкоди соціалістичному руху в Англії та мало серйозні наслідки для зовнішньої політики Англії. Насправді, на мій погляд, ніщо так не сприяло перекрученню первісної ідеї соціалізму, як переконання, що Росія є соціалістичною країною і що кожен вчинок її правителів заслуговує виправдання, якщо не наслідування.

Отож упродовж останніх десяти років я набув упевненості, що якщо ми хочемо відродження соціалістичного руху, знищення радянського міфу є просто необхідним.

Після повернення з Іспанії мені спало на думку викрити радянський міф, написавши історію, яка була б зрозумілою майже кожному і яку можна було б легко перекласти іншими мовами. Однак деякий час мені не вдавалося продумати фактичні деталі, аж доки одного разу (я тоді жив у невеличкому селищі) не побачив маленького хлопчика, років, мабуть, десяти, який гнав вузенькою стежиною величезну коняку, запряжену у віз, шмагаючи її батогом щоразу, як вона намагалася звернути вбік. Мені тоді стрілила в голову така думка: якби тільки такі тварини усвідомлювали свою силу, ми не мали б над ними влади, а люди експлуатують тварин приблизно так само, як багатії експлуатують пролетаріат.

Тож я взявся до викладу теорії Маркса з точки зору тварин. Для тварин було очевидно, що концепція класової боротьби між людьми була чистою ілюзією, оскільки щоразу, як треба було експлуатувати тварин, усі люди одразу об’єднувалися проти них: справжня боротьба розгорталася тоді між тваринами й людьми. З такої вихідної точки неважко було побудувати історію. Я не записував її аж до 1943 року, оскільки постійно був зайнятий іншою роботою, що відбирала весь мій час; в кінці я додав до неї ще деякі події, наприклад, Тегеранську конференцію, що відбулася, поки я писав. Таким чином, основні обриси цієї історії трималися в моїй свідомості впродовж шести років до того, як вона була фактично написана.