Джордж Оруэлл - Колгосп тварин

СІМ НАСТАНОВ

1. Усяка двонога істота — ворог.

2. Усяка чотиринога або крилата істота — друх.

3. Жодна тварина не повинна носити одягу.

4. Жодна тварина не повинна спати в ліжку.

5. Жодна тварина не повинна вживати спиртного.

6. Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.

7. Усі тварини рівні.

Усе було написано дуже ретельно, от тільки замість «друг» написали «друх», а в одному «у» хвостик загнули не в той бік, все ж інше цілком відповідало граматичним правилам. Сніжок прочитав написане вголос, і тварини, погоджуючись, закивали головами. А кмітливіші відразу взялися завчати Настанови напам’ять.

— А тепер, товариші, — мовив Сніжок, кидаючи пензля, — гайда на косовицю! Нехай для кожного буде справою честі впоратися з цим швидше, ніж це робив Джонс зі своєю челяддю.

Зненацька три корови, яких вже деякий час щось непокоїло, заходилися розпачливо мукати. Їх уже добу не доїли, тож їхні вим’я мало не розривалися. Трохи поміркувавши, свині послали по відра і досить вправно видоїли корів: їхні ратиці непогано підійшли для такої роботи. Невдовзі п’ять повних відер пінилися жирним молоком, на яке чимало тварин позирали з видимим зацікавленням.

— А що буде з цим молоком? — не витримав хтось.

— Іноді Джонс трохи домішував молока нам у кашу, — докинула якась курка.

— Годі вам з тим молоком, товариші! — став коло відер Наполеон. — Про нього подбають. Косовиця важливіша. Товариш Сніжок поведе вас. А я невдовзі вас наздожену. Уперед, товариші! Луг чекає.

Тварини посунули на косовицю, а коли ввечері повернулися, то молока вже ніде не було.

Як же вони трудилися й сходили потом, аби заготувати сіна! Та їхні зусилля не були марними: врожай видався навіть щедріший, ніж вони сподівалися.

Часом робота давалася вкрай тяжко, адже знаряддя призначалися для людей, а не для тварин. Відчутним недоліком було й те, що жодна тварина не могла дати ради знаряддю, яке вимагало стояти на двох ногах. Але свині виявилися кмітливими, вони знаходили вихід із будь-якої скрути. Що ж до коней, то ті знали кожну п’ядь луки і, по суті, тямили в косінні та граблюванні куди краще, ніж Джонс та його челядь. Утім, свині самі не працювали, лише давали вказівки й керували іншими. Тож було цілком природно, що з їхньою обізнаністю на всьому вони перебрали на себе керівництво. Боксер і Конюшинка впряглися в косарку (звісно, вудила та віжки тепер виявилися зайвими) і без перепочинку ходили по лугу, а свиня, залежно від потреб моменту, покрикувала: «Н-но, товаришу!» або «Тпру, товаришу!» І кожна, навіть найменша тварина, косила, перевертала й згрібала сіно. Навіть качки і кури цілий Божий день пеклися на сонці, носячи в дзьобах жмутики сіна. І от косовиця завершилася навіть на два дні раніше, ніж це зазвичай вдавалося Джонсові з його наймитами. До всього, то був найбагатший врожай за всю історію господарства. Не було жодних втрат, бо гострозорі кури й качки повидзьобували все до останньої стеблини. І ніхто не вкрав і билинки.

Усе літо колгосп працював як заведений. Тварини неабияк тішилися, бо ніколи не могли собі уявити, що таке можливо. Їм невимовно смакував кожен з’їдений, адже тепер то був по-справжньому їхній, шматок, добутий власною працею, а не вділений їм скупим хазяїном. Тепер, коли не було ні до чого не здатних і ледачих людей, кожен був забезпечений їжею. Лишалося й більше вільного часу, хоча, що не кажи, тваринам ще багато у чому бракувало досвіду. Виникало чимало труднощів. Скажімо, коли із зібраного збіжжя витоптували зерно, то провіювали його давнім способом, дмухаючи на нього, бо на фермі не було віялки. Але й тут їх виручили свиняча винахідливість та потужні м’язи Боксера. Щодо Боксера, то він у всіх викликав захват. Він старанно працював ще за Джонса, а тепер, здавалося, що у нього замість одної з’явилися аж три кінські сили. Були дні, коли скидалося, ніби вся робота на фермі трималася на його могутніх плечах. З ранку до ночі він щось тягнув або пхав, і то там, де було найтяжче. Він домовився із півнем, аби той будив його на півгодини раніше за інших, і ще до початку робочого дня сам брався за якусь роботу, і то за найнеобхіднішу. У нього на все була одна відповідь: «Я працюватиму ще завзятіше». Це стало його власним девізом.

Але кожен трудився в міру своїх можливостей. Скажімо, кури й качки, підбираючи у жнива розсипані зернинки, заощадили два мішки збіжжя. Ніхто не крав, ніхто не скаржився на свою пайку, майже зникли колишні сварки, ворожнеча і заздрість. Ніхто не байдикував — точніше, майже ніхто. Щоправда, Моллі вкрай неохоче вставала вранці і мала звичку припиняти працювати нібито через те, що їй у копито забився камінець. І трохи дивно поводився кіт. Невдовзі всі помітили, що тільки-но з’являлась якась робота, як він наче крізь землю западав — кіт зникав на цілі години і з’являвся лише коли всі сідали за стіл, а то й зовсім надвечір і поводився так, ніби нічого й не сталося. Та у нього завжди була напохваті поважна причина і він так лагідно муркотів, що йому важко було не повірити. Старий віслюк Бенджамін після Повстання наче й не змінився. Як і за Джонса, повільно й затято виконував свою роботу, ніколи її не уникав, але й ніколи не зголошувався попрацювати зайву годину. Про Повстання та його наслідки він волів не висловлюватись. Коли його запитували, чи не щасливіший він тепер без Джонса, він лише відказував: «Віслюки довго живуть. Ніхто з вас ще не бачив здохлого віслюка». І всі мусили задовольнитися цією загадковою відповіддю.