Джордж Оруэлл - Колгосп тварин

І пам’ятайте, товариші, нехай ваша рішучість буде несхитною. Ніщо не повинно збити вас із правильного шляху. Не слухайте, коли вам казатимуть, нібито в людини й тварини спільні інтереси, що процвітання Людини водночас означає і ваше власне процвітання. То все брехня! Людина дбає лише про власну користь. А серед нас, тварин, нехай запанує цілковита єдність, справжнє братерство у боротьбі. Всі тварини — товариші!

Зчинився страшенний гармидер. Під час промови Майора з нір вилізли чотири пацюки і, звівшись на задні лапки, стали його слухати. Раптом їх помітили пси, і лише блискавична втеча до своїх нір врятувала пацюкам життя. Майор підніс ратицю, закликаючи до тиші.

— Товариші, — знову заговорив він, — тут нам треба дещо з’ясувати. Дикі створіння, як ото щури або зайці, вони нам друзі чи вороги? Давайте визначимось голосуванням. Тож я запитую у шановних зборів: щури нам — друзі чи ні?

Відбулося голосування, і переважною більшістю голосів визнали, що щури — друзі. Лише четверо були проти: троє псів і кіт, що, як згодом з’ясувалося, голосував і «за», і «проти».

— Ще хочу ось що сказати, — продовжив Майор. — Я лише нагадую, що ваш священний обов’язок — ненавидіти Людину й усе, що з нею пов’язане. Усе, що на двох ногах — ваш ворог. Усе, що на чотирьох ногах і з крильми — ваш друг. І затямте собі: борючись з Людиною, не уподібнюйтеся їй. Навіть коли її здолаєте, не перебирайте собі її вад. Тварина не повинна мешкати у будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити алкоголь, палити тютюн і мати гроші, торгувати... Всі людські звичаї лихі. І понад усе — жодна тварина ніколи не повинна гнобити собі подібних. Слабкі чи сильні, розумні чи простакуваті — усі ми брати. Тварина ніколи не повинна вбивати іншу тварину. Всі тварини рівні.

А зараз, товариші, я оповім вам сон, що приснився минулої ночі. Я не можу його точно описати. Мені снилася земля, але така, якою вона стане, коли пощезне Людина. Та сон пробудив у мені забуте. Колись давно, як я ще був малим поросям, моя мама та інші свині співали іноді давню пісню, в якій знали лише мелодію і три перші слова. Малим я знав ту мелодію, але з часом вона забулася. Проте цієї ночі уві сні вона знову мені згадалася. Ба навіть більше — пригадалися й слова пісні, слова, які колись давно співали тварини, але потім вони стерлися з плином часу. Я зараз заспіваю цю пісню, товариші. Я старий, і голос мій захрип, та коли я навчу вас мелодії, ви заспіваєте її краще. Вона називається «Тварини Англії».

Старий Майор прокашлявся і заспівав. Голос у нього і справді був хрипкий, але співав він досить непогано. Та й мелодія була бадьора, щось середнє між «Клементайн» і «Кукарачою». Слова ж були такі:

Пісня викликала у тварин несамовитий захват. Майор уже доспівував пісню, коли вони самі також її підхопили. Навіть найнездаліші уже вловили мелодію і деякі слова, а кмітливіші, як-от свині та пси, за хвилину вже знали пісню назубок. І згодом, після кількох проб, уся ферма потужно підхопила «Тварин Англії». Корови мукали її, собаки скавчали, вівці бекали, коні іржали, качки крякали... Всіх охопив такий шал, що вони проспівали її п’ять разів поспіль від початку до кінця і, певно, співали б до ранку, якби їм не завадили. Бо, на жаль, той галас розбудив містера Джонса, і він підхопився з ліжка, певний, що у двір забігла лисиця. Він схопив рушницю, що завжди стояла в кутку напохваті, і шостим калібром пальнув навмання у темряву. Шротинки повпивалися в стіну хліва, і всі розбіглися по своїх кутках. Кури позлітали на сідала, тварини повлягалися на солому, і невдовзі ферму огорнула глибока тиша.