Джордж Оруэлл - Колгосп тварин

Нам пощастило, бо вдалося живими покинути Іспанію та ще й уникнувши арештів; багатьох з-поміж наших друзів розстріляли, інші тривалий час сиділи по в’язницях або ж просто позникали. Ці переслідування в Іспанії йшли водночас з великими чистками в СРСР і були лише їхніми відголосками. Суть обвинувачень (а саме: змова з фашистами) і тут і там була однаковою. Але коли мова йшла про Іспанію, я достеменно знав, що ці обвинувачення брехливі. Увесь цей досвід став цінною наукою для мене: він показав мені, як легко тоталітарній пропаганді керувати думкою освічених верств у демократичних країнах.

Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в’язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних поглядах. А повернувшись до Англії, ми побачили, що порівняно розсудливі й нібито добре інформовані аналітики вірять в усякі неймовірні розповіді про змови, зраду та саботажі, про які розповідала преса з московської судової зали.

І тоді чіткіше, аніж будь-коли, я усвідомив негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух.

Тут варто детальніше окреслити моє ставлення до радянського режиму.

Я ніколи не був у Росії і знаю про неї тільки те, що можна довідатися з книжок та часописів. Якби я навіть міг, то не волів би втручатися у внутрішні справи Радянського Союзу; я не засуджував Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, вдавалися до варварських та недемократичних методів. Навіть якщо допустити, що у них від початку були добрі наміри, цілком можливо, що в тих умовах вони не могли діяти інакше.

Та мені дуже важливо, щоб люди на Заході, європейці побачили радянський режим таким, яким він є. Починаючи з 1930 року я не бачу жодної ознаки того, що СРСР справді прямує шляхом, який можна б назвати соціалістичним, зате я помічаю дуже багато ознак, що СРСР перетворився в ієрархічне суспільство, владарі якого мають не більше причин, аби зректися влади, аніж будь-який інший панівний клас. Назагал робітники та інтелігенти у такій країні як Англія не розуміють, що сьогоднішній СРСР зовсім інший, ніж у 1917 році: частково через те, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді десь таки існує соціалістична країна), а частково також тому, що через відносну свободу і мирність свого життя вони не можуть по-справжньому зрозуміти суті тоталітаризму.

Не треба вважати, що Англія є справжньою демократією. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями і значним розшаруванням суспільства за рівнем статків — навіть зараз, після війни, яка, здавалося, мала всіх урівняти. З другого боку, це країна, де люди вже сотні років живуть разом і не знають громадянської війни, де відносно справедливі закони, де певною мірою можна довіряти новинам і статистичним звітам і, нарешті, де можна не боятися мати опозиційні погляди та їх відкрито висловлювати. У таких обставинах звичайна людина не може собі уявити, що таке концтабори, масові депортації, ув’язнення без суду, цензура преси тощо. Коли хтось читає про події в такій країні як Радянський Союз, він перекладає все на ґрунт англійських уявлень і не враховує безсоромної брехливості тоталітарної пропаганди. Переважна частина англійців аж до 1939 р., а може й пізніше, були неспроможні розгадати суті нацистського режиму у Німеччині, а коли йдеться про радянський режим, то вони ще й досі значною мірою перебувають в омані.

Це завдало значної шкоди соціалістичному рухові в Англії, а також жахливі наслідки для англійської зовнішньої політики. На мою думку, ніщо так не спотворило давнього, скрізь однакового розуміння соціалізму, як сприйняття Росії за соціалістичну країну і переконання у тому, що будь-яку дію російської влади можна вибачити, прийняти і навіть в деяких випадках брати з неї приклад.

Отож за останні десять років у мене з’явилося переконання, що коли ми хочемо відродити соціалістичний рух, то необхідною передумовою для цього є знищення радянського міфу.

Незабаром після повернення з Іспанії я вирішив виступити проти радянського міфу, використовуючи казкову форму, доступну майже кожному читачеві, і яка б легко перекладалася іноземними мовами. Вже деякий час у мене в голові вертівся цей задум, аж якось (жив я тоді у невеликому селі) я побачив, як малий хлопчик років десяти гнав по вузькій доріжці величезну їздову коняку, і, як тільки вона намагалася звернути з доріжки, він нещадно її лупцював. Я подумав, що якби тільки оці тварини усвідомили свою силу, ми б не змогли над ними панувати, і подумав, що людина експлуатує тварин майже так само, як заможні класи експлуатують пролетаріат.

Читать дальше