А через три ночі старий Майор тихо сконав уві сні. Поховали його за садком.
Це сталося на початку березня. А в наступні три місяці розгорнулася бурхлива потаємна діяльність. Сповідь Майора спонукала кмітливіших тварин по-іншому поглянути на своє дотеперішнє життя. Вони не знали, коли вибухне провіщене Майором Повстання, і не тішили себе ілюзією, що це станеться за їхнього життя. Але чітко усвідомлювали, що готувати його — їхній обов’язок. Робота з навчання і згуртування інших, природно, лягла на свиней, яких усі визнавали за найрозумніших тварин. Найпоказнішими з-поміж свиней були два молодих кнури, Сніжок і Наполеон, яких Джонс відгодовував на продаж. Наполеон, великий і досить лютий на вигляд беркширський кнур, був єдиний на фермі представник своєї породи; хоч і не балакучий, він, проте, відзначався суворою вдачею. Сніжок, хоч і жвавіший за Наполеона, моторніший у розмові й винахідливіший, але на гадку інших, поступався йому у поважності. Всі інші кнури на фермі ще були підсвинками. Найвідомішим серед них був маленький вгодований підсвинок Пищик, круглощокий, із жвавими очима, меткими рухами й пронизливим голосом. Він умів блискуче говорити і в суперечці мав звичай підстрибувати з боку у бік і метляти хвостиком, що виглядало якось вкрай переконливо. Дехто казав про Пищика, що той здатен з чорного зробити біле.
Ця трійця й опрацювала вчення старого Майора в цілісну систему, яку назвали Тваринізмом. Кілька ночей на тиждень, коли Джонс ішов спати, вони потай збиралися у хліві й розтлумачували іншим засади Тваринізму. Напочатку вони зіткнулися з нерозумінням і безмежною байдужістю. Дехто казав про необхідність бути прихильним до Джонса, свого господаря, або робили блюзнірські зауваги на зразок: «Містер Джонс нас годує. Без нього ми повмираємо з голоду». Інші питали, скажімо, таке: «А чого нас має обходити, що буде після нашої смерті?» Або: «Якщо це Повстання відбудеться у будь-якому разі, то яка різниця, хто його готуватиме — ми чи хтось інший?» Свиням дуже непросто було їм пояснити, що це суперечить засадам Тваринізму. Найбезглуздіші запитання ставила біла кобилка Моллі. Найперше вона запитала Сніжка:
— А після Повстання ще буде цукор?
— Ні, — впевнено відповів Сніжок. — Ми не маємо можливості виробляти цукор на фермі. Але тобі не потрібен цукор — ти їстимеш досхочу вівса й сіна.
— А можна буде, як колись, носити стрічки у гриві? — цікавилася Моллі.
— Товаришко, — відповідав Сніжок, — стрічки, які тебе так обходять, є ознакою рабства. Невже ти не розумієш, що свобода куди дорожча за стрічки?
Моллі погоджувалась, але в її голосі не вчувалося глибокого переконання.
Боротьба свиней ставала все важчою — тепер їм доводилося спростовувати брехню, яку поширював ручний ворон Мойсей. Улюбленець Джонса, він був нишпоркою і пліткарем, а також кмітливим промовцем. Він доводив, що існує блаженна країна, що називалася Цукерковою Горою, куди після смерті потрапляють усі тварини. Вона була десь на небі, у захмар’ї, казав Мойсей. На Цукерковій Горі сім днів на тиждень неділя, і цілий рік росте конюшина. А цукор-рафінад і тістечка ростуть просто на живоплоті. Тварини не любили Мойсея, бо він лише байдикував та базікав. Але були й такі, що вірили в його небилиці, тож свиням коштувало неабияких зусиль переконувати їх, що ніякої Цукеркової Гори не існує.
Найвідданішими послідовниками Тваринізму були коні Боксер і Конюшинка. Вони обоє були не надто спритними у справах, які потребували розуму, але, визнавши свиней за своїх проводирів, вони приймали все, що ті їм говорили, на простих життєвих прикладах переконували в цьому інших. Вони брали незмінну участь у таємних зборах у хліві й виступали заспівувачами «Тварин Англії», пісні, якою завжди завершувалися збори.
Та Повстання відбулося значно швидше й легше, аніж будь-хто сподівався. В минулі роки містер Джонс був хоч і безжалісний, зате вправний господар, але й для нього настали лихі часи. Програвши на суді гроші, він втратив завзяття і запив ще більше, ніж доти. Цілими днями сидів на кухні в дерев’яному кріслі з високою спинкою, читав газети, пив і час від часу годував Мойсея крихтами хліба, намоченими у пиві. Його наймити ледацювали й дурили його, поля заростали бур’яном, дах на будівлях протікав, живопліт стояв занедбаний, а тварини не доглянуті.
Почався червень, наставала косовиця. На день Літнього сонцестояння, в суботу, містер Джонс вирушив у Віллінґдон і так нажлуктився у пивничці «Червоний Лев», що повернувся аж у неділю опівдні. Наймити зранку подоїли корів і подалися полювати зайців, і пальцем не ворухнувши, щоб нагодувати живність. Удома містер Джонс одразу впав у вітальні на диван та й заснув, накривши обличчя «Світовими новинами», тож тварини стояли голодні аж до вечора. І вони не витримали. Одна корова виламала рогами двері комори, й тварини допалися до засіків. Саме тоді й прокинувся містер Джонс. За мить він і ще четверо наймитів уже щосили шмагали корів, розганяючи їх. Це виявилося останньою краплею. Без зайвих слів, усі як один, кинулися на своїх катів. Несподівано містер Джонс та його робітники опинилися в гущі тварин, що брикалися і штрикали їх рогами. Ситуація остаточно вийшла з-під контролю. Ніхто ще не бачив, аби тварини так поводилися. Тож їх до смерті налякало це несподіване повстання тварин, яких вони досі лупцювали й над якими знущалися, як хотіли. Вже за хвилину-другу вони перестали відбиватися і кинулися навтьоки. Усі п’ятеро щодуху помчали дорогою, що вела до мощеного шляху. За ними переможно мчали тварини.
Читать дальше