Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

— Ти не зрозумів, генерале. Я говорю про «хмарний міст».

— Що? — вдаване роздратування Кречета змело немов рукою, він схопився, нависаючи над провідником — Що ти сказав? «Хмарний міст»?

— Так, «хмарний міст». Простір відкрився, засвітився, і виник міст.

— Так чого ж ти раніше мовчав? Про Листа мені голову всю прогудів, про безвість, а найголовніше втаїв! Ми ж цей міст десять років шукаємо, десять років шукаємо путівця, щоб повернуться назад. Думаєш, вгорі не знають про нас, повірили, що ми безслідно згинули? Все вони знають, кожен другий бродяга, що тиняється на Арсеналі, приходить із завданням від особистів. Тільки тепер не поспішають направляти сюди війська, самі боятися залишитися тут довіку. Тому лише сталкерів запускають — ідіть, батьківщина вас не забуде, вічна вам пам'ять! Цим, у високих кріслах, плювати і на нас, і на них. Чиновники у всі часи однакові, не залежно від зміни уряду. Тільки батьківщина, вона не зірочками на погонах і не кріслами вимірюється, чи ж тобі не знати. Почекай, говориш, буря бушувала?

— Лило як з відра. Подекуди навіть дерева вивернуло, поки Листа до ферми ніс, ледь ноги в ямах не виламав.

Кречет кивнув, роблячи позначки на папері:

— Тоді теж буря була, десять років тому, налетіла нізвідки. Ясне зоряне небо і відразу буря. Шульга зі своєю групою в таку ж ніч зник, побачивши міст рвонув до нього, відтоді його не бачили ні тут, ні за Периметром.

— Найцікавіше я ще не сказав — провідник ледь відкрив око і торжествуюче втупився поверх закинутих на стіл ніг на досить рідке видовище — Кречета, що перебував в стані крайньому замішанні. Якого, між іншим, не так-бо легко вивести з себе. Не людина — скеля, затягнута в хамелеонову броню і виблискуюча льодистими очима.

Звіздар скинув ноги із столу, і підсунувся до знемагаючого від чекання генерала:

— Цей допотопний газик, зі Севастопольськими номерами, виїхав саме з «хмарного моста». Гнав, не розбираючи дороги, поки його хтось не пригостив вслід якоюсь штукою, схожою на розтягнутий в повітрі згусток плазми, і той згусток не з неба бив, а з моста.

— І як у тебе виходить, бути в потрібному місці, в потрібний час? Ми десять років цей міст шукаємо, і всього двічі бачили, але назад ніхто не повернувся, щоб розповісти, що по ту сторону. А в тебе така історія, та ще і з дійовими особами.

— Ми в розвідці теж не ликом шиті. Адже не лише ви міст шукайте, але й ми. Вірно мислиш: ніхто не залишив вас без нагляду, та тільки як вас звідси назовні витягнути? Трупи нікому не потрібні. Прочитавши вгорі мою доповідь, вчені довго сушили голови, вибудовуючи теорію струнного зміщення. Що дозволяє вам існувати в цій же точці часу-простору, але в дещо зрушеному діапазоні, обмежуючись аномальною територією Зони.

— Виходить, тебе звільнили — липа? Я здогадувався, але прямих фактів не було. От і думаю зараз, пристрелити тебе на місці чи спасибі сказати, що нас не чіпають.

— Це не липа, генерале. Мене розжалували по-справжньому, колишній троцькістський уряд. Той самий, що кинув напризволяще в Зоні і вас. Та після того, як я добув в Зоні деяку інформацію, нове керівництво Міноборони, в терміновому порядку сформувало нове відомство, і здогадайся хто його очолив.

— Он воно як — гмикнув Кречет, вивчаючи провідника холодним поглядом — і що далі?

— Ви можете до кінця життя сидіти в Арсеналі, сподіватися і чекати, коли поряд з вами виникне стабільний міст, ведучий в потрібну сторону, а можете допомогти розплутати цей диявольський клубок. Вибір за тобою генерале. Приховувати не буду, мені потрібна ваша допомога. Потрібна настільки, що Міноборони згодне зарахувати путівців в ряди ПРО у повному складі.

— Все життя був танкістом, а тепер в ракетники? — скептично поморщився Кречет.

— Не зовсім — в ряди Просторової Оборони. Згоден, абревіатура підбиралася спішно, досі деякі голови ламають, намагаючись здогадатися, навіщо ракетникам знадобилися големи в такій величезній кількості.

— Вгорі згодні продати нам големи?

— Не продати, а видати, як співробітникам особливого відділу, працюючим в аномальній території Зони. І не лише вам, але і лісникам. Та не багровій ти так — знаю я всі твої аргументи, але це неодмінна умова, інакше ви тут же вчепитеся лісникам в горлянку, занадто вже велика спокуса поквитатися за колишні образи.

— Тоді навіщо все це, Звіздар? Чи мені називати тебе генералом і віддати честь?

— Не перегинай палицю. У разі згоди і путівці, і лісники повністю зберігають свою внутрішню структуру, підкоряючись лише відомству ПРО і прислухаючись до думки начальника розвідслужби. У такому разі ви маєте значно більше шансів знайти відповіді і дістатися до вузла керування мостом. Вчені голову дають на відсіч — міст, це керований механізм топологічного тунелю. Часу для аналізу даних у них було більше аніж досить.