Тарас Микітчак - Чорне й біле в сірих тонах

Лісовий відчув, як до горла підступає нудота з присмаком жовчі.

— А дітей ви їсти не пробували? — серйозно запитала Сата.

— Ні, не пробувала. Я їх зловити не можу, — також серйозно відповіла бабця й відразу ж вибухнула надтріснутим реготом. Голуби за її спиною здійнялися хмаркою й полетіли на іншу галявину. — То я пожартувала. Я ж не чудовисько, щоб дітей їсти. — Голос Іларіонівни знову став статечним і добрим. — А голуби… Люди ж їдять курей, свиней, корів, рибу, собак, коней і навіть мавп. Чому б мені не їсти голубів?

Бабця почимчикувала услід за своїми милими пташками.

— Ти ніколи не бачив убитих голубів у неї в сумці? — запитала Сата Санта, знімаючи руку з Добрикового плеча.

— Я ніколи не зазирав у її сумку.

— Підозрюю, що Осінній Грибочок у твоїх творах більше ніколи не буде рятувати й виходжувати різних звіряток.

На це ствердження Лісовий лиш мовчки кивнув головою й побрів до лавочок під зеленими водоспадами вавилонських верб. Там зараз мав би сидіти Дібровник Джордж.

На серці було важко й огидно. За якихось пару хвилин Осінній Грибочок із казкового персонажа перетворилася на наївну помилку. І звідки Сата знала, що Наталя Іларіонівна не є доброю феєю? Вона ж бачила її вперше й відразу розкусила. А він знав стару декілька років!

Поганий початок парі. Хоча йому байдуже, хто його виграє. Суть же не в самому парі (Добрик ніколи не був азартним гравцем), а в можливості довести Саті (й собі також!) власну правоту, підтвердити доцільність своєї роботи, свою участь у формуванні й корекції цього суспільства. А ця птахожерка так підвела його! Дрібниця! Погана цеглинка у хорошому фундаменті.

Птахожерка? Непогана назва для нового негативного персонажа. І готовий ментальний каркас під назву. «Налетіло плем’я птахожерок…» Звучить!

Вони зустріли Дібровника на старому місці й у звичний для нього час. Уже кілька хвилин Сата сиділа між задуманим Добриком і збентеженим Джорджем, який розповідав їй історію свого кохання, затинаючись і збиваючись раз у раз із думки. Мабуть, на нього також подіяла блузка Сати із розщепнутими ґудзиками. Сата слухала його розповідь напрочуд уважно й увага ця стерла всі емоції з її красивого обличчя. Добрику навіть здалося, що історія Дібровника глибоко запала Саті в душу, хоча на це, відверто кажучи, надії не було. Дослухавши про експедицію в Лапландію, жінка встала й відійшла убік, дістаючи із сумочки мобі-токі. Поки вона хвилину з кимсь спілкувалася, чоловіки перекинулися кількома репліками.

— Це твоя подруга? — запитав Джордж, якось хворобливо дивлячись на стрункий стан Сати.

— Ну… — письменник чомусь зробив паузу, хоча відповідь наче й була очевидною. — Просто знайома.

— Розкішна жінка! — Джордж нервово засмоктав мало не весь сигаретний фільтр.

— Так. Доволі красива, — швидко погодився Добрик.

Сата сховала телефон у сумочку і, повернувшись до лавки, зупинилася над Джорджем, змірявши його оцінюючим поглядом.

— Сто перша психлікарня на Кульпарці. Ваш лікар — Андріан Свінцінський. Діагноз — шизофренія. Ви багато курите, щоб заспокоювати себе на людях. Ліки сьогодні приймали? — Кожним словом Сата розстрілювала Дібровника впритул. — А лікар знає, що ви щодня тікаєте з лікарняної їдальні сюди, в парк?

Джордж зблід. Сигаретна пачка випала з-поміж його пальців. Так він сидів декілька секунд, а потім устав і важкими кроками побрів без стежки по газону.

— Ти ніколи не звертаєш уваги на очевидні речі? Усе прикриваєш своєю пелериною? — Тепер Сата говорила роздратовано.

— А як ти дізналася про хворобу Джорджа?

— По-перше, озеро Веттерн не у Фінляндії, а в Швеції. Я там відпочивала. Ніяких північних оленів там немає! Твій Дібровник живе у вигаданому світі, в якому сам погано орієнтується. По-друге, симптоми розладу його психіки відразу впадають у вічі.

Добрик нічого не сказав у відповідь, втупивши погляд у сигаретну пачку на цегляній стежці. Нарешті він промовив:

— Це випадковість.

— Подвійна випадковість? — криво посміхнулася Сата.

— А хоч потрійна!

— Дитяча наївність!

— Егоїзм і гординя!

— А я саме така і є! І не приховую. Це природно — бути такою! Ну що, ти ще хочеш вразити мене матеріалізованим у чиємусь тілі добром? Чимось, що переверне мою збочену уяву?

— Є! Принцеса! Ходімо, у неї заняття через п’ятнадцять хвилин. Це недалеко.

У тінистому закутку парку під кронами кучерявих лип загубився невеличкий майданчик, вкритий декорованим під дерево ламінатом. Стелею служив натягнутий тент. Із трьох боків майданчик оточували стіни з напівпрозорого пластику, четвертою стіною були дзеркальні двері з роздягальнею й душовими кабінками за собою.