Тарас Микітчак - Чорне й біле в сірих тонах

«Зелений Дрин» — згадала Санта свого нового персонажа й голосно і заливисто розсміялася до зображення в дзеркалі. Треба поставити ящик текіли справжньому Зеленому Дрину, байкерові з Чорних Ангелів, який на своє шістнадцятиліття витатуював власного прутня зеленими смужками, за що й отримав таке прізвисько. Та й увесь епізод із моргу — перефразування реальної історії, яку Дрин розповідав разів зо сто. Якось, напившись зі сторожем моргу, він зустрів там симпатичну сестричку, з якою у нього був скажений секс. Лише після вдалого закінчення статевих зносин до нього дійшло, що це не медсестра, а мертвяк під покривалом, який аж ніяк не міг загравати до нього. І було море таких веселих історій у нічному світлі міських окраїн… І море невеселих.

Замиготів відеофон. Сата обернулася до екрана, зовсім не хвилюючись, що співрозмовник може побачити її у спідньому. У чорній рамі апарата з’явилося обличчя Георгія Айзеншпіка, директора «Зеленого Кота».

— Привіт, Сато! У мене… — очі Айзеншпіка заокруглились. Він побачив Сату в пеньюарі й декілька секунд мовчки пожирав очима її принадне тіло. Потім, натужно ковтнувши, продовжив говорити. — У мене погана новина. Церква заборонила своїм віруючим читати твої твори.

— І чим ця новина погана?!.. Тепер я продаватимусь удвічі більше. Віруючі обожнюють відкривати для себе нові гріхи!

— Можливо, це вже… ну, трохи… трохи занадто. Я не хотів такої «слави» своєму агентству. Це все ж таки церква.

— Ага, саме та церква, єпископ якої постійно скидає на мою електронну скриньку свої еротичні фото…

— Просто я не хотів би зайвих розмов… Можеш писати трішки… м’якше?

— Не збираюся змінювати свій стиль ні заради церкви, ні заради твого агентства! Я — це я! І крапка! Баста! Ти, до речі, також цього не хочеш, бо інакше втратиш гроші, які тобі цей стиль приносить!

— Саточко, зрозумій, важко одночасно видавати під однією маркою тебе і Добрика.

— Тоді створи для мене окреме агентство! — відрізала Сата і вимкнула відеофон.

Годинник пробив дванадцяту і Сата пішла перевдягатися. Сьогодні чергове побачення з Ним. Запізнюватись не бажано. Він цього не любить.

Добрик ділив кабінет із Петром Байкою, посереднім письменником-новелістом. Але посередність Байки була просто-таки ідеальною: з одного боку, його шкода було викинути з агентства, а з іншого — ні в кого не виникало бажання робити з нього бренд. Одне слово, своєю сіренькою невиразністю він чудово затикав дірки між «білим» Добриком і «чорною» Сатою. Лісовий Петра недолюблював і мріяв про окремий кабінет. Санта мала окремий кабінет і Петра просто зневажала.

Хоч директор «Зеленого Кота» і був доволі пересічною людиною, у нього була одна незвична примха: він змушував письменників кожного буднього дня приходити в агентство й половину своїх творів писати в робочих кабінетах. Георгія Айзеншпіка чомусь незбагненно чарувала магія створення літературних шедеврів — він обожнював краєм ока «спостерігати за процесом». А сам на папері й двох слів зліпити не міг.

Зайти в агентство можна трьома способами. Коли Айзеншпік лише починав винаймати офіс для новоствореного «Зеленого Кота», у нього не вистачило грошей на приміщення з нормальним входом. Коли ж гроші з’явилися, до офісу і його оригінальних входів усі звикли, навіть Свята Дияволиця. Це стало фішкою агентства й ніхто нічого вже не хотів змінювати. Сам директор і Сата потрапляли на робоче місце двостороннім ліфтом; Петро їхав ліфтом до восьмого поверху сусіднього супермаркету, а потім переходив скляною пішохідною трубою на сьомий поверх, до офісу. Добрик щодня піднімався і спускався пожежними драбинами й лабіринтами балконів, бо це була, як він сам уважав, єдина можливість фізичних навантажень без значної затрати часу.

Сьогодні Лісовий виглядав не надто привабливо: підпухле обличчя, набряклі червоні очі сильніше звичайного вирячуються з орбіт, блукаючий погляд — давалася взнаки безсонна ніч з її безплідними муками творчості. Залишилася важкість у голові й пекучий біль в очах. Ранкової радості життя не було. Тому Байку недолюблював, як завжди, і взагалі — сьогодні біло-добрий Добрик був злий і недобрий, по-доброму недобрий. Байка вже сидів за своїм безмежним, як тенісний корт, столом, закладаючи його стосиками паперу. Замість привітання він кинув:

— Роман Санти друкуватимуть першим.

Лісовий повільно осів у своє крісло, втупившись у байдужого до всього земного Байку. Деякий час він вивчав контрольовану відсутність міміки на обличчі Петра.