Генрі Лайон Олді - Повстань, Лазарю!

— Екзорцизми! — з гіркою насмішкою передражнив Лазар. — Бісів так проганяють. А примари — вони начебто розсотуються. Насвітанку. Що ж це ви, з такими мудрованими слівцями, у підвалі сидите?

— Тут тепло, — пояснив Гицель. — Тут труби.

У кутку, теліпаючись на короткому шнурі, тьмяно горіла сорокосвічкова лампочка.

— А Гліб сказав мені, що ви — остання надія.

— Так, він був у мене, ваш друг дитинства Гліб. Теж після Стьопи і М’ясника.

— І йому ви теж відмовили?

Гицель поворухнувся. Схрестив ноги на якийсь неймовірний спосіб, що аж здалося, немов у нього замість кісток — гумові джгути. Посміхнувся, показавши дірки на місці багатьох зубів.

— Ні. Погодився. Мені М’ясник вже потім про нього і про вас розповів. А сам визначати я тоді ще не вмів. Жодного разу не стикався, розумієте? Ну й… Коротше, ледве вижив. Досі у боці стріляє. І голова вранці болить. Ні, вибачте, не візьмуся.

— Двір у вас… — буркнув чотириокий. — Веселенький дворик.

Худий Гицель знизав плечима:

— Двір як двір. Звичайний.

З пакету, який приніс із собою, Лазар дістав пляшку текіли. З натугою скрутив корок. Простягнув пляшку співбесіднику:

— Вип’єш, Гицлю?

— Спасибі. Я не п’ю.

— І не палиш?

— Палив. Раніше.

— Мабуть, і вранці бігаєш. Між смітниками, га?

Гицель уважно дивився на співрозмовника. Погляд його нагадав Лазарю дога біля під’їзду. Здавалося, бомж зараз завиє зі співчуття. Щоб відволіктися, чотириокий закинув голову, піднісши пляшку до рота. Через дозатор цівка текла поволі, текіла обпалювала горло. Підвалом розійшовся запах дешевого самогону.

— Я піду? — запитав чотириокий, відсапавшись і закрутивши корок.

Тільки зараз він помітив, що бомж, на відміну від нього самого, чисто поголений.

— На все добре.

Ззовні йшов дрібний дощ. Старенькі розкрили парасольки, карапуз із приятелями на дощ не зважали. Перше, що кинулося в очі трохи захмелілому Лазарю — машина біля підворітні. Знайомий чорний «Лексус». Шофер нудбгував за кермом, читаючи газету. У машині про щось сперечалися двоє: високий брюнет у довгому шкіряному плащі і жінка середніх років, одягнена в легке пальто.

Сьогодні Лазар приїхав на таксі, і «Лексус» повинен був стояти в гаражі.

— Оно він! — брюнет замахав чотириокому руками. — Що, відмовив?

Засунувши текілу назад у пакет, чотириокий поволі попрямував до машини.

— Танюха, це він через тебе ходить! — не угавав брюнет. — Це я йому сказав: через таку бабу, як Танюха, не ходити — бігати треба! Я — кращий друг, я в курсах! Лазаре, плюнь: не цей Гицель, так інший знайдеться! Танюха, ти подивися, як мужика коробить! Нічого, поправимо, допоможемо… на те і друзі!..

Очкарик вже підходив до машини, коли кучерявий карапуз зарядив рогатку скляною кулькою. Майже не цілячись, хлопчисько вистрілив. Сонце на мить пробилося між хмарами, вузька веселка прокреслила двір — і кулька вгризлася Лазарю в праву сідницю. Скрикнувши, чотириокий вхопився за постраждале місце.

Приятелі карапуза вибухнули вітальними вигуками.

— Ну, шпана! — зі співчуттям сказав брюнет. — Плюнь, Лазаре. В’язниця за ними, сявками, плаче. Пішли, рятувати тебе будемо. Тут один варіант накльовується: повний вперед!

Жінка мовчала і дивилася на чотириокого.

— На те й друзі! — із задоволенням повторив брюнет.

Без слів чотириокий поставив пакет із текілою на асфальт, невміло розмахнувся і ударив брюнета у вухо.

— Ти! Ти чого?! — брюнет відступив на крок. — Мене? Кращого друга?

Чотириокий штовхнув його ногою в живіт, промахнувся і вхопився за лацкани шкіряного плаща. Обидва чоловіки впали, покотилися по мокрій землі, по калюжах, намагаючись осідлати один одного. Загавкав дог Роккі. Загомоніли старенькі, вагаючись між викликом міліції, «Швидкої» та управдома. Хлопчиська заходилися від захвату. «Танька! — пробився крізь какофонію відчайдушний крик чотириокого Лазаря, що давно втратив у запалі бійки свої чудові окуляри. — Танька, це він… він мене посилав! Він за дружбою сюди ходив, сволота!.. а я, дурень!.. Тань…»

Жінка у машині стежила за бійкою, не втручаючись.

Нарешті чоловіки встали, важко дихаючи. У брюнета був розбитий ніс, тоненька цівка крові текла по губах на підборіддя. Чотириокий хрипів, тримаючись за пом’яті ребра. Пакет з розбитою пляшкою текіли валявся віддалік, від нього різко несло спиртним.

Дог Роккі підійшов, обнюхав обох і гидливо відійшов.

— Поїхали додому, Лазарю, — сказала жінка. — Поїхали, дурнику.