Татьяна Тиховская - Антхіл

Єва захопилася своєю промовою і не помітила, що Мар’яна дещо напружилася, навіть припинила їсти. Спитала ледь чутно:

— То на що вас підбурюють? «Зачищати» суспільство від зайвих людей?

Єва не відчула сарказму, пояснила:

— Ні ж бо! Навпаки. Пропонують технології аби подовжити життя людини. Але здорової людини, працездатної. Але це дуже недешево! Хто з товстезним гаманцем знайде, як собі вік подовжити. Кінець кінцем, клона по собі залишать. В мене й так є підозра, що більшість літніх правителів ніякі не довгожителі, а клони. А от прості люди, як ми…

Гектор безтурботно заперечив:

— Та ти, мамо, щось занадто похмуру картину намалювала! Є ж там страхові фонди якісь. Щось та отримує державна медицина з наших заробітків.

— Можливо, отримує. І медицина у нас потужна. Тільки подумай: імплантація, мікрохірургія, лікування стовбуровими клітинами!

Єва згадала, задля чого почала розмову, тож додала наче між іншим:

— А по заплідненню у нас які технології! Навіть з Італії бездітні пари приїздять. Такі вже безнадійні випадки бувають! І все одно вирішуємо.

Єва кинула оком на Мар’яну, чи зацікавилась вона розповіддю. Аби не сполохати одразу, а бодай примусити хоча б замислитися над цим, бадьорим тоном закінчила:

— То я вже про крайні випадки розповіла. Можливо, досить буде банальної підтримуючої терапії: пігулки там, ін’єкції. А далі вже над більш складним лікуванням можна помізкувати.

Єва, не відчувши мовчазного опору, говорила про лікування як про справу вже вирішену.

Мар’яна мовчала. Пауза дещо затягнулася, поки Гектор її не порушив:

— Мар’яна вже лікується. Народними засобами, травами…

Мар’яна зиркнула на Гектора своїми величезними очима. Промовчала.

А Єва стрімко підвелася, з силою втягнула носом повітря. Було бажання висловити все, що вона думає про те лікування народними методами, що вона геть усі вважала чистою води шарлатанством. Та вистачило сил не дати волю словам. Тільки що трохи скуто проказала:

— От і добре. Я ж не знала…

І вийшла з-за столу. Пішла. Їй конче треба було зникнути з очей аби не зірватися. Вже як зачинилася в своїй кімнаті, дала волю думкам: «Ох, і вперте дитинча! Я так і знала це з самого початку! Бачила таких. На вигляд сумирне, а як не по її, з місця не зрушиш. І Гектора під себе підім’яла. Як їй це вдалося?! Краще б була Лєра! Так хто ж мене питав? Наче я ворог власній дитині! Добра ж синові бажаю!».

Вголос Єва такого, звісно, не казала. Бо то був би вірний шлях загубити сина, це вона розуміла.

Наближалася пора відпусток. Задовго до неї молоді разом обирали, де б відпочити. Мар’яна пропонувала гори. Та Гектора такий відпочинок не приваблював. Хай би, мовляв, якийсь пляжний відпочинок, де «все включене».

Так вони нічого й не вирішили.

Якось Мар’яна озвалася до чоловіка:

— Ти щось чув про джерело Святої Анни?

— Начебто ні. А що там? — поспитав Гектор.

Мар’яна відповіла не одразу, як звичайно:

— Це на Тернопільщині, у селища Онишківці.

Знов замовкла.

Гектор підгонив її:

— Це має мені щось пояснити?

— Туди тисячі людей приїздять за зціленням.

Гектор все ще не розумів, куди хилить Мар’яна.

А вона продовжувала:

— Там цілюща вода. І взимку, і літом однаково прохолодна. Кажуть, як зануритися в чудотворне джерело тричі, читаючи молитву, воно зцілює безпліддя… Так кажуть.

Гектор нарешті зрозумів. Але захвату не виявив.

Мар’яна трохи швидше, ніж звичайно, додала:

— Туди не обов’язково удвох їхати! Як хочеш, лети на море. А я поїду до того джерела.

Гектор вже оговтався.

— Та що то за відпочинок на самоті? Ми ж родина! Ні, я поїду з тобою. Оздоровитися нікому не завадить, як послухати мою маму. А там, крім джерела, є на що подивитися?

Мар’яна помітно повеселішала. Відповіла охоче:

— Звісно, є! Не все радянська влада занедбала. Недалеко від нашого джерела є давня святиня — Почаївська лавра. Ми ж заїдемо туди?

Гектор, як запитував, мав на увазі дещо інше. Та вже не став сперечатися. Однаково, цього року відпочинок буде зіпсований. В цілющий вплив джерела Гектор не надто вірив, але подумав про дружину: хоч би чим дитина бавилась, аби не плакала.

Тим не менше подорож обох підбадьорила та бодай подала надію. Надію на диво.

З відпустки пройшов місяць, другий. Третій. Стало зрозуміло, що дива не відбулося.

Може, за краще було б забути про цю проблему хоч на деякий час, довіритись долі. Але це було неможливо з двох причин. Одну причину звали Мар’яна, іншу Єва.