Максим Кидрук - Заради майбутнього

Здесь есть возможность читать онлайн «Максим Кидрук - Заради майбутнього» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2019, Издательство: FLC, Жанр: sf_all, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Заради майбутнього: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Заради майбутнього»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Це збірка різних історій. Більшість написано задовго до виходу книги, найдавніші — ще 2011-го, але три з десяти — «Р61», «Знову і знову» та «Заради майбутнього» — опубліковано вперше. У збірці є все: горор, техно, містика, гостросоціальні та гумористичні оповідання. Не раз упродовж читання у вас паморочитиметься голова від зміни настрою і темпу оповіді. Але зрештою хороша збірка оповідань якраз і має вражати своєю неоднаковістю, інакше це вже буде не збірка, а…
Неважливо.
Просто перегорніть першу сторінку і почніть.

Заради майбутнього — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Заради майбутнього», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Левін мусив прикусити губу, аби не засміятися. Сів упівоберта, щоби краще бачити Катю.

— Полетіло? — запитав лише для того, щоби випустити із легень повітря і за звуком голосу приховати смішок, який рвався крізь зуби.

— Ні! — в унісон випалило подружжя. Потім Тенгіз додав: — Мій дружба стояв на сходах ресторану, казав, що збоку це скидалося на те, ніби вона той ліхтар собі на голову натягнула.

— Дуже попеклася? — Іван спробував надати голосу співчутливої інтонації.

— Та яке там попеклася! — Тенгіз ляснув обома долонями по керму. — Ти не в’їхав, чувак! Загорілася означає, бляха, загорілася! Запалала наче грьобаний «Гінденбург»! [1] Дирижабль «Гінденбург» — найбільший із будь-коли побудованих жорстких пасажирських дирижаблів (довжина — 245 метрів). Назву отримав на честь президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга. 6 травня 1937 року над авіабазою ВМС США в Лейкхерсті, Нью-Джерсі, «Гінденбург» спалахнув у повітрі та за лічені секунди згорів. Унаслідок аварії загинуло 35 із 97 пасажирів, а також одна людина на землі. ( Тут і далі прим. авт. ) Наче смолоскип! Наче наднова! Наче її довбешку перед тим бензином помили!

— У неї на волоссі, мабуть, літр лаку був, — додала Катя. — Спалахнула миттєво.

— Твою маму. — Левін, ховаючи посмішку, притискав до губів кулак.

— Це ще півбіди, — прицмокнув Тенгіз. — Замість репетувати та стояти на місці вона зарепетувала й побігла. Гасити не було чим, хтось спочатку мусив заскочити до ресторану по воду, а та притрушена зірвалася й погнала вулицею в інший бік. Тобто, щоб загасити, її спочатку треба було наздогнати.

— От бляха! — Левін більше не міг стримуватися і розреготався. — І що?

— Наздогнали, — сказав Тенгіз. — Загасили. Поки я прибіг із пляшкою, її вже виваляли головою в багні.

— Бля-а-аха! — розтираючи сльози, простогнав Іван. Зиркнувши на Катерину, спробував заспокоїтися: — Я шарю, що вам не до сміху, але, блін, це так…

— Усе ок. З нею все гаразд, — без особливої теплоти в голосі відзначила Катя. — Обличчя не обгоріло, лише від волосся нічого не лишилося, голова стала схожа на сірникову головку.

— А мене вкінець добило, коли теща після такого відмовилася закінчувати святкування. — Тенгіз примружився: у темряві далеко попереду щось зблиснуло. — Ти прикинь: усі в шоці, у повітрі запах смаленої курки, Наталя ледь жива з переляку, лице у багнюці, реве, на голові мокрий рушник, примчала швидка, блимають мигалки, а теща, типу, у нас іще коровай не поділений!

— Усе, змінюємо тему, — замахала головою Катя, — не хочу більше згадувати!

Кілька секунд вони мовчали, а тоді Тенгіз кинув швидкий погляд через плече на пасажирське сидіння.

— Міро, ти там заснула?

— Ні. Слухаю вас.

Катя й Мирослава не були близькими подругами. Колеги по кафедрі, приятельки, не більше. Утім Мирослава за минулі три роки написала кілька непоганих рецензій на книжки Левіна, двічі допомагала йому з організацією читань у Києві, тож, коли вона, дізнавшись, що Катя з чоловіком везтимуть письменника на презентацію до Конотопа, попросилася поїхати разом із ними, Левін звелів не відмовляти.

— Розказуй тепер ти, твоя черга, — запропонував Тенгіз. — Щось веселе. Якусь прикольну історію.

Мирослава зам’ялася.

— Та-а… не знаю…

Катя спробувала перевести розмову на інше:

— Як твоя мама?

Тиждень тому п’ятдесятидев’ятирічну матір Мирослави поклали до лікарні із запаленням апендикса.

— Нормально. Все гаразд. Зараз апендикс неінвазивно видаляють, лапароскопом чи щось таке, і вона вже на третій день була вдома. — Мирослава враз затихла, ніби про щось замислилася, а за мить заговорила знову, от тільки голос її змінився, зазвучав напружено й водночас нетвердо, наче у підлітка, що вперше розповідає анекдот перед малознайомою компанією, якій відчайдушно прагне сподобатися. — Хочете історію? Окей. Ми тиждень тому вигнали квартирантів із дачі.

Мирославині батьки мали у Вишгороді на березі Дніпра земельну ділянку, де ще до приходу до влади Януковичів збудували триповерховий котедж. Три роки тому, коли витрати на опалювання тих хоромів стали непідйомними, вони законсервували третій поверх, а нижні два почали здавати квартирантам. З минулого листопада котедж винаймала багатодітна і страшенно неохайна сім’я переселенців із Донбасу.

— Це ті, що з-під Єнакієвого? — уточнив Тенгіз.

— Так. Срач нереальний розвели. Татові урвався терпець. Сказав, що грошей, які вони за півроку заплатили, не вистачить, щоб хату віддраїти, і вигнав їх. То уявіть, вони перед тим, як забратися, наглухо позачиняли всі вікна й відкрутили на повну конфорки газової плити.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Заради майбутнього»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Заради майбутнього» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Максим Кидрук - Не озирайся і мовчи
Максим Кидрук
Максим Кидрук - На Зеландію!
Максим Кидрук
Макс Кидрук - Бот
Макс Кидрук
Максим Кидрук - Бот
Максим Кидрук
Максим Кидрук - КОМПАС-3D V10 на 100 %
Максим Кидрук
Александра Маринина - Смърт заради смъртта
Александра Маринина
Максим Кидрук - Де немає Бога
Максим Кидрук
Максим Кидрук - Твердиня
Максим Кидрук
Отзывы о книге «Заради майбутнього»

Обсуждение, отзывы о книге «Заради майбутнього» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x