Роджер Желязни - Володар Світла

Знову почулося те «Двічі стільки або квит!», знову Будда відповів: «Священна сімка».

Цього разу Тек був подумав, що схил під ним розколеться. Цього разу він був вирішив, що яскраве світло — це післяобраз, витатуйований на його сітківці крізь стулені повіки. Та він помилявся.

Розплющивши очі, Тек уздрів справжнісіньке військо рухомих блискавок. Їхнє палахкотіння било просто в мозок, і він затінив очі долонею, щоб можна було поглянути вниз.

— То що, Ралтарікі? — спитав Сем, і навколо його лівиці заграло ясне смарагдове світло.

— Ще разок, Сіддгартхо. Двічі стільки або квит.

Дощ на хвилю послаб; у заграві полум’яного воїнства на схилі Тек розглядів, що істота на ймення Ралтарікі має буйволячу голову й зайву пару рук.

Здригнувся.

Прикрив очі та вуха й очікувально стиснув зуби. Незабаром це сталося. Ревло, палахкотіло й не вщухало, аж доки він зрештою не знепритомнів.

Коли Тек отямився, між ним і скелею-захистком були тільки сірість і лагідний дощик. Біля підніжжя скелі сиділа лиш одна постать — без рогів і надлишкових рук на додачу до звичайних двох.

Тек не ворушився. Він чекав.

— Це, — сказав Яма, вручаючи йому аерозоль, — відлякувач демонів. У майбутньому рекомендую ретельно ним окроплятися, якщо зберешся дуже далеко від монастиря. Я думав, у цій місцині ракашів [34] В індійській міфології фігурують ракшаси — демони, здатні міняти подобу. нема, а то б дав це тобі раніше.

Тек узяв балончик і поставив його на стіл перед собою.

Вони сиділи в Яминих покоях, щойно перекусивши. Яма відхилився на спинку крісла, тримаючи лівою рукою келих Буддиного вина, а правою — напівповну карафу.

— То що, отой Ралтарікі — справді демон? — спитав Тек.

— І так, і ні, — відповів Яма. — Якщо під демоном ти розумієш лихе надприродне створіння, що володіє неабиякими силами, довго живе й здатне тимчасово набувати практично будь-якої подоби, тоді відповідь буде «ні». Це загальноприйняте означення, але в одному воно хибне.

— Он як? І в чому ж?

— Це не надприродне створіння.

— Але решта — правда?

— Так.

— Тоді я не бачу різниці, надприродне воно чи ні, коли вже воно лихе, володіє неабиякими силами, довго живе й здатне довільно змінювати подобу.

— Ага, а різниця, бач, величезна. Це різниця між незбагненим і незбагненним, між наукою і фантазією, це — суть. Чотири сторони компаса — логіка, знання, мудрість і незбагнене. Перед цим останнім напрямком хтось схиляється. Інші ж туди наступають. Схилитися перед ним одним означає спустити з очей решту три. Незбагненому я ще можу скоритися, але незбагненному — нізащо. Той, хто схиляється перед цим останнім напрямком, — святий або дурень. Ні ті, ні другі мені не до душі.

Тек знизав плечима й відпив вина.

— Ну, а як щодо демонів?

— Збагненні. Я досліджував їх багато років, і, якщо пригадуєш, я ж був один із Чотирьох, котрі зійшли в Пекельний Колодязь після втечі Тараки [35] Могутній асур (демон) в індійській міфології. від владаря Аґні в Паламаїдсу. Ти Тек-архівар чи хто?

— Був ним.

— То що ж ти, не читав про найперші задокументовані контакти з ракашами?

— Читав про дні, коли їх ув’язнювали...

— Тоді маєш знати, що вони — тубільці цього світу й були тут задовго до прибуття людства із загиблої Земли.

— Так.

— Вони істоти радше енергетичні, ніж матеріальні. За їхніми власними переказами, колись вони носили тіла й мешкали в містах. Та, прагнучи особистого безсмертя, пішли іншим шляхом, аніж людство. Знайшли спосіб увічнитись як сталі енергетичні поля. Відмовилися від тіл, щоб жити вічно вихорами сили. Але вони й не чистий розум. При них так і залишились їхні повні колишні «я»; народжених матеріальними, їх досі вабить плоть. Хоч вони й можуть тимчасово прибирати буцім тілесного вигляду, та повернутися до плоті без сторонньої допомоги неспроможні. Століттями вони безцільно дрейфували цим світом. Відтак прибуття людства розбуркало їх від спокою. Вони набули подоб людських страхіть, щоб жахати людей. Тому їх довелося перемогти й ув’язнити глибоко під Ратнагарами. Винищити їх до ноги ми не могли. Дозволити їм дальші спроби захопити втілювальні машини й тіла людей — теж. Тому їх зловили в пастку й полонили у великих електромагнітних пляшках.

— Та Сем багатьох позвільняв, щоб вони йому служили, — пригадав Тек.

— Еге ж. Він уклав зі страхіттями угоду й додержав її, тож дехто з них і досі блукає світом. З усіх людей вони поважають, либонь, тільки Сіддгартху. А з усіма людьми мають один спільний великий порок...