Роджер Желязни - Володар Світла

Печеру заливало світло, породжене не смолоскипами, а Яминими генераторами. Ліжко на узвишші з трьох боків огороджували ширми. Апаратура здебільшого теж уже була схована за ширмами й завісами. Обслуга з ченців у шафранових рясах безшумно сновигала по великій палаті. Біля ліжка стояв Яма, майстерний винахідник.

Їхнє наближення декотрі з добре вишколених незворушних ченців зустріли короткими вигуками. Тек глянув на жінку обіч себе й відступив на крок, затамувавши подих.

Огрядна тітонька, з якою він щойно говорив, зникла. Він знову стояв поруч Безсмертної Ночі, що про неї написано: «Простяглася на весь простір, по долинах та по горах, пітьму геть жене зірками».

Дивився Тек лиш якусь хвилю, а тоді затулив очі. Вона й досі зберігала цей залишок свого давнього Образу.

— Богине... — почав був він.

— До сплячого! — звеліла Ратрі. — Він ворухнувся.

Вони підійшли до ложа.

І сталося те, що згодом малювали на фресках у кінці незліченних коридорів, вирізьблювали на стінах Храмів, зображували на стелях численних палаців, — пробудився той, кого знали під різними йменнями: Магасематман, Калкін [16] Майбутнє земне втілення Вішну в індуїзмі. , Манджушрі, Сіддгартха [17] У буддійській традиції — ім’я Будди, яке він дістав від батьків. , Татхаґата [18] Епітет, що ним Будда характеризує сам себе. , Ув’язнювач, Майтрея [19] Майбутній бодгісатва в буддійській традиції. , Просвітлений, Будда й Сем. Ліворуч од нього стояла богиня-Ніч, праворуч — Смерть; у ногах згорбився Тек-мавпа, немов одвічний коментар щодо співіснування тваринного й божественного.

Одягнений він був у звичайнісіньке смагляве тіло середнього зросту й віку; риси мав пересічні й невиразні; розплющив очі — темні.

— Чолом тобі, Володарю Світла!

Слова ці проказала Ратрі.

Очі блимнули. Погляд був відсутній. Ніде в палаті ніхто не ворушився.

— Чолом тобі, Магасематмане, Буддо! — мовив Яма.

Невидющі, очі витріщалися в простір.

— Привіт, Семе, — сказав Тек.

Лоб трохи зморщився, очі примружилися, погляд спинився на Теку, відтак перейшов на інших.

— Де?.. — прошепотів він.

— У моєму монастирі, — відповіла Ратрі.

Без жодного виразу він поглянув на її красу.

Тоді так щільно заплющив очі, що їхні кутки пішли брижами. Від вищиру болю рот його став луком, стиснуті зуби — стрілами.

— Ти правда той, кого ми назвали? — спитав Яма.

Відповіді не було.

— Ти той, що дав рівний бій небесному війську на берегах Ведри?

Рот пом’якшав.

— Ти той, що кохав богиню смерті?

Очі блимнули. Губ торкнулася скороминуща усмішка.

— Це він, — заявив Яма. Тоді запитав: — Хто ти, чоловіче?

— Я? Я — ніщо, — відказав той. — Якийсь листочок у вирі. Пір’їнка на вітрі...

— Шкода, — мовив Яма, — бо у світі й так задосить листя й пір’я, і я б не гарував так довго, тільки щоб примножити їхню кількість. Я потребував чоловіка, який міг би повести далі війну, перервану його відсутністю, чоловіка могутнього, який міг би протиставити свою могуть божій волі. Думав був, що ти — він.

— Я... — він знову примружився, — Сем. Я Сем. Колись давно... Я ж таки бився, чи не так? Багато разів...

— Ти був Сем Великодухий, Будда. Пам’ятаєш?

— Може, і був...

В очах його повільно розгорявся вогонь.

— Так, — мовив він зрештою. — Був. Найсмиренніший із гордовитих, найгордовитіший зі смиренних. Я бився. Певний час я вчив Шляху. Бився знову, учив знову, пробував політику, чари, отруту... Я бився в такій жахній великій битві, що саме сонце сховало лице від різанини — люди й боги, звірі й демони, духи землі й повітря, вогню й води, буреплази й коні, мечі й колісниці...

— І ти програв, — зауважив Яма.

— Так, авжеж, ще й як. Та ми їм теж дали перцю, га? Ти, смертобоже, був моїм візничим. Тепер я все це пригадую. Нас полонили, і кармовладці мали чинити суд. Ти втік від них через довільну смерть, шляхом Чорного колеса. А я не спромігся.

— Саме так. Твоє минуле прочитали. Тебе судили.

Яма озирнувся на ченців, які тепер сиділи на підлозі, схиливши голови, і стишив голос.

— Змусити тебе вмерти справжньою смертю означало б зробити мучеником. Дати тобі розгулювати світом, хай у якій подобі, означало б залишити відчинені двері для твого вороття. Тож, як оце ти вкрав своє вчення в такого собі Готами [20] Також Ґаутама. Родове ім’я Сіддгартхи, Будди. з іншого місця й часу, вони вкрали кінцівку мирської історії тієї особи. Тебе визнали гідним нірвани. Твій атман переселили, але не в інше тіло, а у велику електромагнітну хмару, що оперізує цю планету. Було це понад півстоліття тому. Нині за офіційною версією ти — аватар [21] В індуїзмі — земне втілення божества. Вішну, учення якого хибно витлумачив дехто з найпалкіших послідовників. Твоя особистість існувала далі тільки у формі самоувічнених хвиль, що їх мені вдалося вловити.