Савченко Иванович: Назустрiч зорям

Тіло, що наздоганяло зореліт, не можна було назвати «кораблем». Швидше це був щільний рій з кількох тисяч «ракеток». «Ракетки» рухалися не тільки вперед, але й усередині рою, і він то набував форми кулі, то витягувався в еліпсоїд. Зсередини рою лилося яскраве змінне світіння. Був ритмічний зв’язок між зміною яскравості світіння, коливаннями форми рою і його рухом. Здавалося, наче якесь центральне ядро спалахами-імпульсами штовхало рій уперед, витягуючи його в еліпсоїд. Потім «ракетки» знову утворювали кулю.

Всі зібралися в обсерваторії і мовчки стежили за наближенням рою «ракеток». З кожним імпульсом він ставав більшим.

— Цікаво, як вони рухаються? — промовив Максим Лихо.

— Капітане, вони наздоганяють нас! — занепокоєно сказав завжди спокійний і стриманий Ло Вей. — Лишилося десять-дванадцять тисяч кілометрів… чи не пора включити двигуни?

— Почекаємо ще, — не відводячи очей од окуляра, відповів Новак.

…Коли між «Фотоном-2» і роєм лишилося не більше тисячі кілометрів, світіння в рої раптом зникло, і він став невидимий у чорній порожнечі Космосу. Сандро ввімкнув радіотелескоп. На екрані з’явилася блискуча куля з «ракеток», що нерухомо повисла в просторі.

— Здається, вони не збираються на нас нападати, — полегшено зітхнув Торрена.

— Цілком зрозуміло. Вони могли б це зробити ще на Дивній планеті… «Ракетки», мабуть, вирішили летіти за нами в Сонячну систему, от що! — Новак запитливо глянув на присутніх. — Яка ваша думка про це?

— Чудово! — Сандро не міг стримати свого захоплення. — Познайомити людей з цими кристалічними істотами, зав’язати з ними дружні відносини, встановити творче співробітництво. Які велетенські зрушення відбулися б у свідомості людей, в їх історії!

— В розпорядження «ракеток» можна було б віддати Меркурій, — діловито додав Максим Лихо. — Там умови дуже подібні до умов на Дивній планеті. Оселяться колонією… Я знаю, що тебе непокоїть, Антоне. — Максим глянув на капітана, хитнув головою. — Даремно… Людство досить сильне, щоб приборкати їх, коли що. Але я не вірю, що справа дійде до конфлікту. Мислячі істоти завжди знайдуть спосіб зрозуміти одне одного…

Антон Новак стиснув щелепи, але нічого не відповів.

— Твоя думка, Юлію? — звернувся він до Торрени.

— Треба добре дослідити, як рухається рій. — В чорних очах Торрени світилася допитливість ученого. — Відсутня замкнута конструкція і, судячи з усього, відсутня антиречовина, а вони ж уже рухаються із швидкістю 40 000 кілометрів за секунду. Цікаво, чи зможуть вони досягти швидкості, близької до швидкості світла?

— Ло Вей?

Цей відповів не відразу.

— Вони не хотіли вступати з нами в будь-які стосунки, не пробували якось сповістити, що летітимуть за нами… Мене це насторожує. Я не вірю, що вони не могли передати інформації.

— Ви, Патрік?

— Відверто кажучи, мені подобається ідея: привести їх на Землю. От і все… А ваша думка, капітане?

— Моя думка, — Новак поглянув на всіх і сказав, карбуючи кожне слово: — Нам будь-що треба позбутися їх.

Новак і Ло Вей, вибиваючись з сил, тягли по коридору до вхідної камери електромагнітної катапульти контейнер із стисненим антигелієм. Величезна маса цього маленького циліндрика з ядерного матеріалу при кожному поштовху виривалася з рук, заносила вбік, ніби хотіла розчавити на стіні тендітне людське тіло. «Фотон-2» летів із швидкістю, близькою до швидкості світла — позначався ефект збільшення мас. Від непосильного напруження шалено калатало серце і тремтіли руки.

З-за наглухо замкнених дверей спільного залу в коридор доносився гуркіт кулаків і гнівні крики: там були Сандро Рід, Максим Лихо, Торрена і Лоу. Вже майже біля люка вхідної камери Новак опустив на підлогу контейнер, відчуваючи, що пальці зараз самі розтиснуться. Він випростався і глибоко вдихнув повітря. В цю мить крики і гуркіт у залі припинилися.

— Вони щось надумали, — прислухаючись, сказав Ло Вей. — Радяться…

Антон нагнувся і вхопився за край холодного циліндра.

— Берімо! — І вони, хитаючись, знову потягли його вперед.

Думка, висловлена тоді Новаком, викликала рішучі заперечення. Його підтримав тільки Ло Вей.

— Так, я теж вважаю, що ми ведемо на Землю невідому небезпеку!

Ло докладно розповів про все те, що побачив на екранах. Але, очевидно, він і сам не міг розібратися як слід в своїх враженнях, і тому розповідь вийшла плутана і нікого не переконала. Часу було мало, і всі вирішили продовжити дискусію з кабін. Розійшлися по своїх місцях. Новак повернувся в рубку керування і включив двигуни: тоді він ще сподівався, що рій «ракеток» не витримає змагання в швидкості…