Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

Аннабет кинула погляд на ріг Мінотавра у моїй руці, потім знову поглянула на мене. Я гадав, що вона скаже щось на кшталт «Ти вбив Мінотавра!», або «Який ти безстрашний!», або ще щось подібне.

Але дівчисько бовкнуло:

— А в тебе, коли ти спиш, тече слина!

Після чого вона стрімко кинулась вниз галявиною, її русяве волосся розвивалося за вітром.

— Отже, ви тут працюєте, містере Бранер? — спитав я, намагаючись якомога швидше змінити тему.

— Я не містер Бранер, — відповів мій колишній учитель. — Скоріше, це був мій псевдонім. Можеш називати мене Хірон.

— Добре. — Остаточно зніяковівши, я подивився на директора. — А містер Д…це також щось означає?

Містер Д. припинив тасувати карти. Він глянув на мене так, ніби я щойно голосно зригнув.

— Молодий чоловіче, імена могутні. Не треба вживати їх всує.

— Так, звичайно. Вибачте.

— Мушу сказати, Персі, — втрутився Хірон-Бранер, — я радий бачити тебе живим. Минуло вже чимало часу відтоді, як мене повідомили про одного потенційного мешканця нашого табору. Не хотілося б вважати, що я даремно витратив свій час.

— Вас повідомили?

— Я цілий рік пробув у Йєнсі, щоб підготувати тебе. Звичайно, ми маємо сатирів у більшості шкіл, де вони ведуть спостереження. Але Гровер попередив мене одразу після зустрічі з тобою. Я переконав іншого латиніста… ну, скажімо, взяти відпустку.

Я спробував згадати початок навчального року. Це видавалося надто далеким минулим, але все одно я нібито пригадав, що першого тижня в Йєнсі у нас був інший латиніст. По тому він без будь-яких пояснень щез, і наш клас прийняв містер Бранер.

— То ви приїхали в Йєнсі лише заради того, щоб навчати мене?

Хірон кивнув.

— Якщо чесно, то спочатку я не був упевнений щодо тебе. Ми зв’язалися з твоєю мамою, пояснивши їй, що будемо дбати про тебе, аж поки ти будеш готовий для Табору напівкровок. Але тобі треба було багато чого навчитися. Утім, якщо вже ти потрапив сюди живим, то, значить, пройшов перше випробування.

— Гровере, — нетерпляче спитав містер Д., — то ти граєш, чи як?

— Так, сер!

Гровер, тремтячи, всівся у четверте крісло, хоч я ніяк не міг зрозуміти, чому він так боїться цього приземкуватого товстуна у гавайській сорочці.

— Ти знаєш, як грати у безик? — підозріло скосив на мене очі містер Д.

— Боюсь, що ні.

— Боюсь, що ні, сер, — виправив він мене.

— Сер, — повторив я.

— Гаразд, — сказав містер Д., — відтак, знай, що разом із гладіаторськими боями це одна з найвидатніших ігор, вигаданих людьми. Я сподівався, що всі цивілізовані молодики знають її правила.

— Упевнений, що він скоро навчиться, — втрутився Хірон.

— Будь ласка, — попросив я, — поясніть мені, що це за місце? І що я тут роблю? Містере Бр… Хіроне, навіщо ви приїхали в Йєнсі? Тільки заради того, щоб навчати мене?

— Я його теж про це запитував, — пхикнув містер Д.

Директор табору роздав карти. Гровер здригався щоразу, як карта ляскала об стіл.

Хірон дружньо посміхнувся мені, як зазвичай робив це на уроках з латини, ніби для того, аби я зрозумів, що незалежно від рівня підготовки я його перший учень. Він чекав від мене правильної відповіді.

— Персі, твоя мати нічого тобі не розповідала? — спитав він.

— Вона сказала… — Я згадав, з яким сумом мама дивилася на море. — Вона сказала, що боїться відправляти мене сюди, хоч батько бажав цього. Вона сказала, що в разі, якщо я потраплю сюди, то, скоріш за все, не зможу вибратись. А їй хотілося, щоб я був поруч із нею.

— Типовий випадок, — підсумував містер Д. — Ось чому їх убивають. То ви виголошуєте масть, юначе?

— А як?

Він роздратовано пояснив, як виголошувати масть у безику, тож я так і зробив.

— Боюсь, надто багато доведеться розповідати, — зітхнув Хірон. — І нашого звичного ознайомчого фільму, мабуть, буде замало.

— Ознайомчого фільму? — перепитав я.

— Ні. — Хірон прийняв рішення. — Слухай, Персі. Тобі відомо, що твій друг Гровер — сатир. Тобі відомо, що ти вбив Мінотавра. — Він вказав на ріг у коробці з-під черевиків. — А це багато що означає, мій хлопчику. Але навряд чи ти знаєш, що у твоєму житті діють могутні сили. Боги — себто ті сили, які ви називаєте грецькими богами, — навіть дуже живі.

Я втупився в решту гравців.

Я чекав, що хтось із них голосно вигукне: «Ні!» Замість цього містер Д. загорлав:

— У мене королівський мар’яж! Взятка! Взятка!

Він забурмотів, підраховуючи свої очки.

— Містере Д., — боязко спитався Гровер, — якщо ви не будете їсти свою бляшанку з-під дієтичної коли, то можна я візьму її?