Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

— Отже… — затинаючись, пробелькотів я, — ваш батько…

— Di immortalеs [3] Боги безсмертні (лат.). , Хіроне, — зітхнув містер Д., — я гадав, ти навчив цього хлопчика основ. Звісно, мій батько — Зевс.

Я спробував швидко пригадати з грецької міфології всі відомі мені імена на «Д». Вино. Яскрава сорочка. Сатири, які, здавалося, всі працюють саме тут. Плазування Гровера, ніби містер Д. був його господарем.

— Ви Діоніс, — видихнув я. — Бог вина.

Містер Д. вирячив очі.

— Як вони висловлюються сьогодні, Гровере? Ну, коли випивають? Невже навіть діти кажуть: «Добре пішла»?!

— Т-так, містере Д.

— Тоді «добре пішла», Персі Джексон. А може, ти вирішив, що я Афродіта?

— То ви — бог?

— Так, дитинко.

— Бог… Ви…

Він пильно глянув на мене, і я помітив недобрий вогник в його очах, який свідчив про те, що цей маленький примхливий товстун виказав мені лише дещицю свого справжнього єства. У мене перед очима з’явилися картини, в яких виноградна лоза душила тих, хто не вірив у бога виноробства, і матроси, які голосно волали, бачачи, як їхні руки перетворюються на плавці, а обличчя видовжуються на кшталт дельфінячих морд. Я зрозумів, що коли й далі буду його дратувати, містер Д. зробить зі мною щось набагато страшніше. Скажімо, заразить мій мозок хворобою, через що залишок життя мені доведеться провести у гамівній сорочці у божевільні.

— Хочеш перевірити мене, дитинко? — спокійно спитався він.

— Ні. Ні, сер.

Вогник в його очах згас. Містер Д. повернувся до карт.

— Сподіваюсь, я виграв.

— Не зовсім, містере Д., — заперечив Хірон. Він виклав перед собою «стріт», підрахував очки й сказав: — Гра моя.

Я вирішив, що містер Д. знищить Хірона просто на місці, в інвалідному візку, але той просто засопів, ніби звик програвати латиністу. Він підвівся. Гровер також скочив.

— Щось я стомився, — виголосив містер Д. — Треба було подрімати перед вечірніми співами. Але спочатку, Гровере, нам треба поговорити ще раз про твоє, м’яко кажучи, незадовільно виконане завдання.

— Т-так, сер. — Обличчя Гровера вкрилося крапельками поту.

— Будиночок номер одинадцять, Персі Джексон. І стежте за своїми манерами.

Він рушив до будинку. Гровер поплентався за ним слідом — на нього було жалко дивитися.

— Із Гровером усе буде гаразд? — спитав я Хірона.

Хірон кивнув, хоч вигляд мав стурбований.

— Старий Діоніс насправді не божевільний. Просто йому остогидла ця робота. Його «опустили», як, мабуть, сказав би ти, і він не може чекати ще століття, щоб повернутися на Олімп.

— Гора Олімп, — промимрив я. — Адже ви казали мені, що таке місце насправді існує?

— Так, у Греції є гора Олімп. І саме там мешкають боги, себто це точка, де скупчуються їхні сили, що справді існували на горі Олімп. Гора і зараз називається Олімп із поваги до минувшини, але чертог переміщується, Персі, так само, як пересуваються боги.

— Ви маєте на увазі, що грецькі боги тут? В… Америці?

— Ну звичайно. Боги переміщються разом із серцем західного світу.

— Разом із чим?

— Не гальмуй, Персі. З тим, що ви називаєте «західною цивілізацією». Ти гадаєш, це абстрактне поняття? Ні, це жива сила. Колективна свідомість, що яскраво палає протягом тисячоліть. Вогонь спалахнув у Греції. Потім, як тобі відомо, оскільки ти слухав мій курс, серце вогню перемістилося до Риму, а слідом за ним також і боги. О, можливо їм давали інші імена — так, Зевса називали Юпітером, Афродіту — Венерою, і так далі — але могутність, як і самі боги, залишалася незмінною.

— А потім вони померли.

— Померли? Ні. Хіба Захід помер? Боги просто на якийсь час переміщувалися до Німеччини, Франції, Іспанії. Там, де полум’я палало найяскравіше, — там були і боги. Кілька століть вони пробули в Англії. Тобі варто лише подивитися на архітектуру. Люди не забувають богів. На кожному місці, де вони владарювали останні три тисячі років, ти можеш побачити їх на картинах, у мармурі, на порталах головних будівель. І звичайно, Персі, зараз вони у Сполучених Штатах. Поглянь на ваш символ — це орел Зевса; подивись на статую Прометея у Рокфеллерівському центрі, на грецькі фасади ваших урядових будинків у Вашингтоні. Назви-но мені хоч одне американське місто, де олімпійці не були б представлені у найрізноманітніших місцях. Хоч як тобі це не подобається — до речі, повір, що багато хто не був у захваті вже від Риму, — серце вогню нині в Америці. Це велична західна держава. Через це Олімп тут. І ми також.

Усе це було для мене занадто, особливо те, що Хірон нібито й мене зарахував до них, наче я належав до якогось там клубу.