Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Сказані далі слова проковтнув гучний вибух десь посеред лісу. Затремтіла земля, посипало з дерев ще зелене листя, у лісі голосно й перелякано закричали птахи та звірі, небо почали запинати темні набундючені хмари.

Перун насторожено підняв догори голову:

— Паскудно все, лихо наближається. Потрібно звідси забиратися. Хто ж тебе використовує, Стрибоже?

Але ті слова, котрі Птаха щойно почула з уст Перуна, навіть попри вибух, вразили її до глибини душі. Вона стояла приголомшена почутим. Ні. У Творця не просто добре серце, яке відгукується на благання його добрих дітей. У Творця відмінне почуття гумору. Бо в підсумку кожен отримує те, на що заслуговує. А вже яким чином — то таїна велика, бо… Несповідимі шляхи Творця небесного.

— Небо, котре пахне грозою. Небо, яке завжди поруч… То як мені тепер тебе кликати, славний Перуне? — сумно перепитала жінка.

Коли Мальва отямилася, звісно, передумала вбивати і Леда, і Полеля. Зрештою, ті двоє і справді врятували її і від Мороку і від всіх темних, які, очевидно, зараз навіжено шукають її у водах Мертвої ріки і по обидва боки її берегів. Згадували щось там про Ягілку та її хату. Якось потрібно буде розпитати у хлопців про ту поважну пані, яку всі знають і про яку вона сотні разів чула, але поки не познайомилася.

Швидку пошту з новиною про випадкове потрапляння Мальви у світ Оранти батькам та сестрі постановили не надсилати. Зрештою, вирішили не надсилати і звичайну пошту. Це в разі нагальної потреби, тобто якоїсь халепи чи небезпеки, потрібно було чинити, а тут… Нічого нагального. Мальва нікому не заважала, навпаки, хлопці страшенно втішилися її появі. Навіть халепник Лед на якийсь час забув про своє хобі — недозволені батьками мандри чужими світами. Щоразу втрапляючи в халепи та обіцяючи батькам більше так не чинити, він невдовзі знову брався за своє улюблене заняття… Він про це Мальві дуже барвисто та натхненно оповів.

Зараз вона сиділа на широкій терасі перед будинком Полеля та Леда. Краса та спокій лагідно огортали цей світ. Світ Оранти. Це був світ Берегині. І тому жіночих символів довкола було аж забагато. Подекуди схематичні, доволі примітивні фігури жінки з піднятими руками, долонями вгору, ставилися на все. Одяг, посуд, меблі, будівлі благословляли вас жіночою щедрістю та благодаттю.

Мальва провела рукою по красиво різьбленій спинці дерев’яного крісла. І там берегиня, а з двох боків від неї фігури коней. Символи-символи, знаки, обереги, застороги, перестороги… Мор був правий. Вона мала знати мову знаків. Мова знаків однакова для всіх — і для світу темних, і для світу світлих, і для світу смертного.

Світ Леда та Полеля називався Орантою. Сама назва Оранта мала в собі щось сакральне, ніжне, тонке і разом з тим міцне і правдиво-чисте. Згадала Оранту із Софії Київської. Добра матір, яка дивиться в небо з піднятими вгору руками, з повернутими до неба долонями, матір усього живого та сущого на землі. Оранта Київська стоїть у надвівтарній частині на загальному мозаїчному фоні, на чотирикутному золотому камені, обрамленому вишивкою. Та жінка викладена з мозаїки настільки чарівно, що аж заворожує. Батько Мальви, Назар, той, хто її зростив, був істориком. Звісно, надто цікавій доні він розповідав і про Оранту. Виявляється, що вік найдавніших знайдених статуеток у позі Оранта аж 45 тисяч років. А схематичні зображення жінок у позі Оранта зустрічаються і серед наскельних малюнків, петрогліфів по всьому світу: Австралія, Африка, Північна і Південна Америка, Сибір, Італія, Франція, Китай…

Що вона робить, та жінка, матір, дружина, сестра, зазираючи в небо та простягаючи до нього долоні? Коли Мальва випитувала батька, як перекладається те чудне слово українською, той загадково відповів:

— Слово «orante» походить від латинського кореня «ōrō», «ōrāre» — говорити або молитися.

— Як це, — не вгавала завжди допитлива Мальва. — Або молитися, або говорити. Це ж різне, тату!

— Різне? Це ми його зробили різним. Творець вкладав у звучання геть інший зміст. Яскравий приклад використання «orante» в нашій мові. Це і слово «оратор». А оратори не завжди моляться, але завжди розмовляють. І, знаєш, доню, у давньоарамейській мові (до речі, це мова, якою розмовляв Ісус) поняття «говорити» і «молитися» означало те саме слово. І про що це говорить? Слово дане нам, людям, як початок шляху до розуміння і усвідомлення своєї природи. Тож молитися ми маємо чи розмовляти з Богом?