Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Щось неприємне та липке плело своє огидне павутиння ледь помітною сіточкою, наполегливо проникаючи в життя, отруюючи спокій і лад у світах.

Птаха закрила руками обличчя. Що їй тепер чекати? Смертельного пострілу в спину? Від кого? Бо не Стрибог грався з нею, коли дарував стрілу Перуна. Тоді, коли стріла з’явилася, вони були ще вкупі та майже щасливі. Відкрила обличчя. Перун дивився на неї так турботливо та ніжно. Мовчки подякувала Сварогу, що той так вчасно з’явився у її житті. Хоча, якби то трапилося раніше, то, може, багато поганих речей і не відбулося — ані зі світами, ані з нею.

— Знаєш, про що я щойно подумала? Чому я так пізно все пригадала? Тебе, себе з тобою, нас, і ніхто ніколи навіть натяком не обмовився. Були лишень старі історії про велике кохання Перуна та Перуниці. Я їх читала і не бачила на місці Слави-Магури себе. Чому?

— Все дуже просто, Пташко. Ти мала самостійно все згадати. Бо ніколи не буває впевненості, чи та сама душа переродилася, чи інша стала новою Птахою. Бо для Всесвіту це неважливо. Головне — місію збереження рівноваги виконати, важливо заповнити ланку в ланцюзі, щоб він не був розірваним. Ти з дитинства мала доступ до книг бібліотеки Посолоня, у яких ретельно записуються всі історії світів від моменту, коли Хаос був розділений на темряву та світло, ти слухала наймудріших учителів, які й про це розповідали. І що? Це не розбудило пам’ять чомусь. Отже, я тримався осторонь, бо внести сум’яття в чисту душу — то велика відповідальність.

Птаха підвелася зі свого місця й сіла біля Перуна. Притулилася до нього. Він лагідно пригорнув її, пестячи рукою волосся жінки.

— Знаєш, мені інколи здається, що це все сон. Все, що відбувається зараз зі мною. Мене хоче вбити той, хто мене любить. І за що? І навіщо? І для чого? Так-так. Це страшний довгий сон. І хочеться себе вщипнути та прокинутися вранці в Яровороті під ніжним поглядом бездонних очей коханого. Не буває кохання колишнім — я це знаю. Вже знаю! — І не запитувала серце, просто казала йому правду. — Перуне, знаєш як мені болить зараз там, де душа. Я його досі кохаю. Кохаю вбивцю, відступника, зрадника.

— Він заплутався, Пташко. Його дуже вдало використовують. І використовує хтось геть невідомий. То не темні. Ти ж чула, що він натворив у одному з темних світів. Але в жодному разі ти не маєш від нього відмовлятися. І ти мусиш втримати його, моя люба, і не дати йому впасти. Ти і Мальва! Чуєш? Це важливо.

Підняла голову, дивилася в очі старого бога. Не могла до кінця зрозуміти цю великодушність. Він так ніжно пригортав її до себе, називав маленькою нерозумною дівчинкою, наче рідну дитину, і разом з тим готовий був віддати її своєму супернику Стрибогу.

— Не дати впасти йому? Але чому, Перуне? Ти ж казав щойно, що він негідник, і недостойний того, щоб бути поруч із такою, як я. Я, тобто він… ти хіба не радієш від того, що він падає…

— Не радію. І не лишень тому, що це палка любов до ближнього мене стримує чи кохання до Лади. Я міг легко розправитися з ним тоді, коли він тебе мало не вбив уперше. І це було б виправдано. Як захист, але… Дівчинко моя хороша! Я бажаю тобі щастя. Тому що добре знаю, як уміє кохати ця жінка — Велика Перуниця, Велика Птаха-Слава. Вона ж колись кохала мене, і я цього ніколи не забуду. Бо це кохання зробило мене кращим, мудрішим. Ти стаєш залежним від нього, і можеш без любові такої жінки померти. А смерть буває різною, і ти це знаєш. Буває смерть без права повернутися. Стрибог помре саме такою смертю, щойно ви з Мальвою відречетеся від нього.

— Ти не станеш за мене боротися? Чому? Ти не відповів, чому одружився з Ладою. Чому? — Птаха геть нічого не розуміла. Невже він готовий відмовитися від неї, а опікується лишень за давньою звичкою, але ж ті слова, вчинки…

— Ти зараз усе зрозумієш, моя хороша. Я поясню. На жаль, а може, й на щастя, Стрибог мені не суперник. Я б легко впорався з таким, як це темне непорозуміння. Але не можу. І це мене вбиває, Пташко. Вже купу століть вбиває. Я вже казав, що мусив триматися осторонь, щойно дізнався, що ти мене не пам’ятаєш? Так-так, внести сум’яття в чисту душу — то велика відповідальність. Насправді, я одружився з Ладою вже після твого народження. Ба більше, я навмисно одружився з нею. Щоб не було спокуси. Бо тільки так буде вірно.

Птаха схопилася на ноги та здивовано витріщилася на Перуна:

— Що, вірно? Ти говориш якісь несусвітні дурниці, Перуне! Такий справжній та мужній чоловік легко міг закохати в себе найспокусливішу та наймудрішу жінку! Хіба ні? І не було б у моєму житті ніякого Стрибога… І цієї ситуації не було б…