Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Що? — обличчя Перуна не просто було здивованим. Бог обімлів від почутого. — Присягаюся Сварогом, Перунице, я про це вперше чую. Стрілу я тобі не дарував.

Птаха уважно роздивлялася Перуна, зазирала в очі, питала в неба. Чоловік говорив правду.

— Кажеш, що Сон тобі відкрив ворота у світ Сарматок і подарував мою стрілу? Не лілейно-синю, а золоту, так?

— Так. Він ще сказав, що той, кому дарується ця стріла, стає правдивим її власником і отримує можливість або вбивати нею, або оживляти. Залежно який колір та стріла собі обере. Ця в моїх руках стала золотистою, — сумно промовляла Птаха. — До того ж він мав не одну стрілу. Їх було багато… Цілий сагайдак, ще й різних розмірів, та всі в сутінках здавалися мені сірими.

— Цікаво-цікаво. Цілий сагайдак, кажеш? А не казав тобі Сон випадково, що ці стріли крадені? А якщо так, то не має значення, якого вона кольору. Взята без дозволу та благословення Перунова стріла стає смертельним вироком для того, кому вона вручається. А якщо на неї накладається прокляття смерті, то нею легко можна вбити того, на кого те прокляття направлене. Навіть безсмертного, навіть бога. Єдина вимога: проклятий має ту стрілу якийсь час мати при собі. Таким чином, вона, стріла тобто, зживається зі своєю жертвою, готуючись до вбивства. Сон стрілу вручив тобі, отже, і прокляття краденої стріли направлене на тебе. Бідна моя дівчинко, тобі подарували смерть. Тепер цією стрілою навіть смертний зможе вбити безсмертну Птаху, і жодні замовляння та заклинання не допоможуть. Це магія вищих богів. Я сподіваюся, ти добре сховала прокляту стрілу?

Птаха стояла приголомшена почутим. Стріла як смертельна отрута… Хтось бажає її смерті…

— Але, Перуне, якщо я поверну стрілу назад Сну, то прокляття зникне, чи не так?

Перун мовчав, і вона вже знала відповідь. Сама собі відповідала на поставлене запитання:

— Авжеж. Нікуди те прокляття не зникне. І передаровування стріли геть нічого не дасть. І той, хто це зробив, знав це.

Перун зітхнув. Він не розумів, хто, коли і для чого поцупив його стріли. Це могло трапитися тільки вдома. Але… І дружині, і дітям він довіряв. Отже, хтось чужий прокрався крізь захист світу Оранти і…

Ні-ні, це неможливо. Світ Оранти має надійний захист. До того ж із його хати чужинець не зможе нічого взяти без його дозволу чи без відома його родини. Це відразу вб’є його. Така потужна магія оточувала весь світ Оранти.

— Птахо! Хтось надто сильно ненавидить і тебе, і мене. Відбуваються жахливі речі. Хтось вправно усіх використовує у своїй небезпечній грі. І Стрибога теж, і, схоже, що й моїх рідних, і навіть Мальву, і мої стріли. Я б ніколи не дозволив собі завдати тобі болю чи бодай дорікнути. Знаючи, як ти рятувала Мальву, як опікувалася нею, розуміючи, що вона донька зрадника і смертної.

— Я знайшла в пелюшках новонародженої квіти мальви зі свого саду. Я садила ці квіти для нього. Символ мого вірного серця. Вони особливі: в осерді пурпурове серце, і байдуже, якого вони кольору, всередині все одно палатиме багряне серце. А він… Він дарував мої квіти іншим жінкам, він кохався з іншими жінками. Одній з них він подарував навіть доньку, і вона тепер носить ім’я моїх квітів… Хоч для чогось вони згодились… Точніше, для когось. Дуже гарне ім’я для надзвичайно доброї дитини.

Птаха говорила з щемом. Кожне слово, проказане нею, невимовно боліло, але вона нарешті знайшла того, хто її зрозуміє, хто почує її біль і, можливо, після цього він не здаватиметься таким уже смертельним.

— Так, він кохався з іншою, Пташко, але правда і в тому, що Стрибог завжди любив і любить тільки тебе. Він і справді темний бог. А темному богу на світлому боці нелегко. Він просто дурень, який боявся осліпнути від того світла, яке йде від тебе. От і гасив його тілесними зрадами. Напевне, йому допомагало. А може, просто подобалося, і він зумів себе переконати, що це допомагає. Але без тебе він і справді ніхто. Він не дурив тебе, коли казав ці слова.

— Так. Слова.

Птаха заплющила очі, підставляючи обличчя сонцю. Вони сиділи мовчки і кожен обдумував щойно почуте. І було тривожно від очікування того, що буде далі, і було спокійно від того, що вони знають про небезпеку.

— Птахо-Славо, — окликнув її Перун, — а щодо стріли. Ти так і не відповіла. Ти прийняла її, отже, вона зараз у тебе. Я сподіваюся, надійно захована, бо в руках ворога це — смертельна зброя.

Птаха стрепенулася перелякано, сумно відповіла:

— Отже, мене тепер можна легко вбити. Як ти казав, навіть смертний це зможе зробити… Я заховала її у надійному, як мені здавалося, сховку, та вона зникла з нього.