Фарос змінився в обличчі. Тяжко опустився на величний трон:
— Я прощаю твоє нахабство, лише через те, що врятував Астру. Але надалі… раджу тримати язик за зубами!
Останні слова громом прокотилися по залі.
— Декілька днів, — продовжував Фарос, — ти будеш моїм гостем і з повагою ставитимешся до дому, в якому гостюєш! А коли повернеться з Сакарії корабель, скажеш куди потрібно і забирайся геть на всі чотири сторони!!! Тепер іди! Фарос все сказав!
Пильна охорона провела до невеличкого будиночка. Після бараку хатина здалася королівськими хоромами. Чиста, затишна. Давно вже я не спав на справжньому ліжку, в постелі, що пахла гірськими травами. До будинку приставили варту і без дозволу Фароса не дозволяли виходити.
Небезпека, здавалося, відступила. Я сів на край ліжка і задумався. Знав, що сифон десь поруч. А от де шукати радика, навіть не уявляв. Та раптом до кімнати увірвалась Астра.
— Ти задоволений? Як влаштувався? — наче копіюючи владного батька, запитала вона. — Може тобі щось не подобається, то я накажу покарати недолугу прислугу!
Розлючений, я зіскочив з ліжка.
— Так, Астро, звичайно! Покарай бідолашних служниць, бо постіль занадто чиста і надто гарно пахне! Що ти верзеш, послухай себе!
— Ти справді дурний, Айхо, якщо дозволяєш собі так розмовляти зі мною! — ображено відповіла мала. — Я ж тільки прийшла поцікавитись, як ти влаштувався.
— Дякую за турботу, — втомлено мовив я.
Астра запнулася, чорні очиська потеплішали і врешті-решт вона сказала:
— Я… так і не подякувала тобі… за порятунок…
— То, може, саме час сказати «дякую»! Чи Астра, дочка Фароса, не знає таких слів?!
На моє здивування, дівчина доброзичливо усміхнулась, а її обличчя стало милим, як у звичайних дівчат з рідного поселення.
— Ти дуже гарна, коли так усміхаєшся, — несподівано для себе сказав я.
Астра зашарілась і злилася з кольором червоного шовкового плаття.
— Ну досить! Це вже занадто! — вигукнула вона, знову перетворившись на задерикувату доньку пірата і розвернулась, щоб іти геть.
Не знаю чому, але я схопив за руку це дівчисько, затримав її і спокійно сказав.
— Астро, невже тобі більше подобається вселяти в людей страх і ненависть, ніж викликати повагу і симпатію?
Дівчина слухала все це, повернута спиною. Потім повільно розвернулась, підійшла впритул і так само спокійно сказала:
— Я — донька Володаря Фароса! Я не повинна хвилюватися чи подобаюсь народу, чи ні! Основне, щоб вони боялися, а отже, — поважали!
Я розгубився, не знаючи, що й відповісти. Астра зверхньо хмикнула, висмикнула руку і покинула дім, голосно грюкнувши дверима.
Ближче до вечора зайшов вартовий:
— Збирайся, хутко! Володар чекає!
В шовковій залі красувався щедро накритий стіл. Від різноманітності страв крутилося в голові, а можливо, від того, що я не їв уже другу добу. Примостившись в кінці довжелезного столу, я кивнув Фаросу, Астрі. Володар і дочка сяяли і переливалися від шовку і дорогоцінностей. Недоступні і далекі, як холодні зорі.
Вирішив більше не думати про королівську пиху, а просто добряче попоїсти. Страви так смачно пахли, збуджували апетит. Я зручніше примостився. В залі стало шумно, про щось голосно та весело гомоніли, підіймали келихи за Фароса. Я тягнув до рота шматок ароматного м’яса, коли гучний голос володаря прогримів на всю залу:
— Хоробрі воїни! — і сивочолий тричі вдарив у долоні. — Зараз Айхо продемонструє майстерність у підкоренні звіра!
Від наростаючого обурення я стиснув під столом кулаки.
— Нещодавно, — продовжував Фарос, пильно дивлячись у вічі, — корсари спіймали двоголову хапуку, від якої Айхо врятував мою дочку. Але вчора до нас потрапив цікавіший звір. Хижаку вдалось поранити трьох найкращих мисливців! Він, звичайно, не хапука, але дуже небезпечний.
За наказом Фароса до зали внесли ноші із залізною кліткою. Ще здалеку чулось гепання по металевих ґратах. Та коли я побачив звіра, з яким мав зійтися в поєдинку, серце наче сказилося від хвилювання. Я зустрівся з блискучими очиськами радика. З пронизливим писком малий кинувся в мій бік. Гості аж відсахнулись. По ситих рядах хвилею прокотились зойки неприхованого здивування.
— Володарю Фаросе! — схвильовано мовив я. — Це дійсно небезпечний звір, я зустрічався з подібними у Східній Вернакії. Чи можна звернутися з проханням?
— Оскільки ти гість, можеш просити про послугу. І якщо вважатиму її прийнятною, — зробивши паузу, пірат зверхньо обвів поглядом васалів, — то задовольню.
Читать дальше