Анджей Сапковський - Відьмак. Меч призначення

— Твоя проникливість, — промовив чародій, — заощадить нам багато часу, який зайняло б подальше приховування правди. А так — справа ясна.

Ґеральт не прокоментував.

— Моє близьке знайомство із Йеннефер, — продовжив Істредд, — датується досить давніми часами, відьмаче. Довгий час це було знайомство без зобов’язань, що зводилося на довші чи коротші, більш чи менш регулярні періоди перебування нас разом. Такого типу партнерство без зобов’язань є поширеним серед людей нашої професії. От тільки раптом перестало це мене задовольняти. Я вирішив зробити їй пропозицію залишитися зі мною назавжди.

— Що вона відповіла?

— Що подумає. Я дав їй час на роздуми. Знаю, що це для неї непросте рішення.

— Навіщо ти говориш це мені, Істредде? Що тобою керує, поза гідної поваги, але дивовижної щирості, такої рідкісної для людей твоєї професії? Яку мету має ця щирість?

— Прозаїчну, — зітхнув чародій. — Бо, бачиш, це твоя персона заважає Йеннефер прийняти рішення. Тож я прошу тебе відійти. Зникнути з її життя, перестати заважати. Коротко: аби ти йшов до диявола. Краще за все — тихо й без прощання, що, як вона мені зізналася, ти звик практикувати.

— Чудово. — Ґеральт вимушено посміхнувся. — Твоя прямолінійна щирість мене все більше дивує. Всього я міг сподіватися, але не такого прохання. Ти не вважаєш, що замість просити треба було б, швидше, гепнути мене з-за рогу кульовою блискавкою? Не було б перешкоди, було б трохи сажі, яку довелося би просто зішкребти з муру? Спосіб і легший, і певніший. Бо, бач, проханню можна відмовити, а кульовій блискавці — аж ніяк.

— Я не беру до уваги можливість відмови.

— Чому ж? Це дивне прохання було б нічим іншим, як попередженням, що передує блискавці або іншому веселому закляттю? Чи, може, прохання це має бути підкріплене дзвінкими аргументами? Сумою, яка приголомшить жадібного відьмака? Скільки ж ти маєш намір мені заплатити, аби я усунувся зі шляху, що веде до твого щастя?

Чародій перестав постукувати об череп, поклав на нього долоню, стиснув пальці. Ґеральт зауважив, що кінчики їх побіліли.

— У мої наміри не входило зневажити тебе подібного роду пропозицією, — сказав він. — Я був далекий від того. Але… якщо… Ґеральте, я — чародій, і не найгірший. Не думаю похвалятися тут всесиллям, але чимало з твоїх бажань, якщо б ти захотів їх озвучити, я міг би виконати. І деякі — ось із такою самою легкістю.

Він махнув рукою, недбало, неначе відгонячи комара. У повітрі над столом зароїлося раптом від казково барвистих метеликів-вітрильників.

— Бажанням моїм, Істредде, — процідив відьмак, відганяючи комах, що тріпотіли біля обличчя, — є, аби ти перестав пхатися між мною і Йеннефер. Немає мені діла до пропозицій, які ти їй робиш. Ти міг освідчитися їй, коли вона була із тобою. Раніше. Бо раніше — було раніше, а тепер — це тепер. Тепер вона зі мною. Я маю усунутися, полегшити тобі справу? Аж ніяк. Я не тільки не допоможу тобі, але заважатиму, в міру моїх скромних можливостей. Як бачиш, не поступаюся тобі в щирості.

— Не маєш права відмовляти мені. Не ти.

— За кого ти мене маєш, Істредде?

Чародій глянув йому просто у вічі, перехиляючись через стіл.

— За її швидкоплинний флірт. За хвилинне захоплення, у кращому разі — за примху, за пригоду, яких Йенна мала сотні, бо Йенна любить бавитися емоціями, вона імпульсивна й непередбачувана в примхах. Ось за кого я тебе маю, бо ж, обмінявшись із тобою кількома словами, я відкинув можливість, щоб трактувала вона тебе виключно інструментально. А повір мені, що й таке з нею буває досить часто.

— Ти не зрозумів запитання.

— Ти помиляєшся, я все зрозумів. Але я спеціально говорю тільки про емоції Йенни. Бо ти — відьмак і жодних емоцій відчувати не можеш. Не хочеш виконати мого прохання, бо здається тобі, що їй є до тебе діло, думаєш, що… Ґеральте, ти із нею тільки тому, що вона того хоче, і будеш ти з нею настільки довго, наскільки їй захочеться. А те, що ти відчуваєш, це проекція її емоцій, зацікавленості, яку вона тобі виказує. На всіх демонів Низу, Ґеральте, ти ж не дитина, ти знаєш, хто ти такий. Ти — мутант. Не зрозумій мене неправильно, я не говорю це, аби тебе зневажити чи виказати презирство. Я просто стверджую факт.

Ти — мутант, а одна з базових рис твоєї мутації — це повна невразливість на емоції. Таким тебе створили, аби ти міг виконувати своє ремесло. Розумієш? Ти не можеш нічого відчувати. Те, що ти приймаєш за почуття, — це клітинна, соматична пам’ять, якщо тобі відомо значення того слова.