Уильям Йейтс - Таємна троянда

По цих словах він почав співати латиною, і, поки співав, його голос усе слабшав і слабшав. Тоді очі його заплющились, а вуста розтулились, і хлопчина зрозумів, що лицар помер.

— Він розповів мені гарну історію, — сказав хлопець, — бо в ній були бої, але я небагато тут допетрав, та й важко запам’ятати таку довгу оповідь.

І, взявши лицаревого меча, він почав копати у м’якій глині могилу. Копав завзято, а коли тьмяне світло світанку торкнулось його волосся і він майже закінчив працю, то в долині внизу закукурікав півень.

— А, — вигукнув хлопчина, — мені треба дістати того когута.

Та й побіг вузькою стежкою в долину.

Верховна королева Лісового острова [28] Лісовий острів — стародавня назва Ірландії. померла у пологах, а її дитину віддали годувальниці, яка жила в мазанці в лісі. Якось уночі жінка гойдала сидячи колиску, і роздумувала про красу дитятка, і молилась, аби боги дарували йому мудрість, рівну його красі. І тут у двері постукали, і вона подивовано підвелася, адже найближчі сусіди мешкали аж у дуні [29] Дун (д.-ірл. та ірл. dún) — фортеця, укріплення, осідок. Верховного короля за милю звідти, а ніч уже була пізня.

— Хто це там стукає? — гукнула вона, і тоненький голосок відповів:

— Відчини! Я — баба сірого сокола, і прийшла я з темряви великого лісу.

У страсі годувальниця відсунула засув — і до хати ввійшла жінка вся в сірому, дуже стара і вищого, ніж то в людей, зросту, та й стала в узголів’ї колиски. Годувальниця зіщулилася, притислась до стіни й не могла відвести від гості очей, бо побачила при світлі вогню, що на голові в неї замість волосся росте сіре соколине пір’я. Але дитя собі спало і вогонь собі танцював, бо перше було надто нетямуще, а другий — надто радісний, аби збагнути, що за страхітлива істота там стоїть.

— Відчини! — крикнув ще якийсь голос. — То я — баба сірого сокола і стережу його гніздо в темряві великого лісу.

Годувальниця знову відчинила двері, хоча її пальці так тремтіли, що ледве вона змогла впоратись із засувом, і ще одна сіра жінка, така сама стара, як і перша, і з таким самим пір’ям замість волосся ввійшла до хати і теж стала над колискою. Невдовзі надійшла третя сіра жінка, за нею — четверта, а тоді — ще одна, і ще одна, і ще одна, аж нарешті в хижі стало тісно від їхніх височезних постатей. Довго так простояли вони мовчки й недвижно, бо ж були з тих, кого ніколи не турбувало пересипання піску в пісочному годиннику, аж нарешті одна з них прожебоніла тихеньким тоненьким голоском:

— Сестри, я ще здалеку впізнала його за червоною барвою його серця під сріблистою шкірою.

А друга мовила:

— Сестри, я впізнала його, бо серце його б’ється, наче пташка у срібних сітях.

А тоді слово взяла третя:

— Сестри, я впізнала його, бо серце його співає, наче пташка, щаслива у срібній клітці.

А потім вони заспівали разом, і ті, хто стояв найближче, гойдали колиску довгими зморшкуватими пальцями, і голоси їхні були то ніжні та ласкаві, то подібні до вітру, що дме у великому лісі, ось яка була їхня пісня:

Коли пісня стихла, та баба, яка говорила першою, мовила:

— Нам зосталося тільки домішати до його крови краплю нашої крови.

І вона роздряпала собі руку гострим веретеном, яке на її веління принесла годувальниця, і крапнула на вуста дитини краплю крови, сірої, мов туман, — та й вийшла з хати в темряву. Тоді й інші мовчки вийшли одна по одній, і за весь час дитя ні разу не розплющило своїх рожевих повік, а вогонь не перестав танцювати, бо перше було надто нетямуще, а другий — надто радісний, аби збагнути, що за могутні істоти щойно схилялись над колискою.

Коли баби пішли, годувальниця осміліла, поквапилась до дуну Верховного короля і посеред зали зібрань закричала, що сúди [30] Сúди (д.-ірл. síde , одн. síd ; у сучасній ірландській трансформувалось у sí , вимовляється «ші») — первісно боги поганської Ірландії, плем’я богині Дану ( Tuatha Dé Danann ), яке після завоювання Ірландії синами Міля (мілезіанцями) оселилось у чарівних курганах — сидах, що й дали їм назву (інакше áes síde — народ з чарівних курганів), за іншою версією — переселилось на потойбічні Блаженні острови. Згодом — чарівні казкові створіння на кшталт ельфів чи фей (англ. відповідник fairy — фейрі). , добрі чи злі — вона не відає, схилялись уночі над дитиною; і король та його поети й законники, мисливці й кухарі, ще й найкращі воїни пішли з нею до хижі, обступили колиску і розгаласувались, мов сороки, а дитя сіло й дивилось на них.