Уильям Йейтс - Таємна троянда

Коли хтось запитував короля про звичайні життєві речі — аби він розсудив суперечки про межі, чи заблукалу худобу, чи кровну помсту, — він звертався за порадою до того, хто стояв до нього найближче, але дотримувано цієї церемонії лише з огляду на двірський етикет — ніхто-бо не знав, що всі ці матерії королю заступала пелена дум і мрій, які заполонили його душу, наче воїнство, що стинається в битві. Ще менше хто знав, що його серце заблукало між полчищами невідступних дум і мрій, здригаючись від власної всепоглинущої самотности.

Серед тих, хто приходив, аби на нього подивитись і послухати його, була й донька короля одного далекого маленького королівства, а коли наш король її побачив, то полюбив, бо ж була вона прекрасна тією дивною блідою красою, яка не властива жінкам його країни, — але Дана, велика мати, вклала їй у груди таке саме серце, як і в інших, і коли принцеса довідалася про таємницю соколиного пір’я, то охопив її великий жах. Коли зібрання закінчилось, король покликав її до себе і заговорив про її красу, і зложив їй хвалу так просто і щиро, ніби вона була героїнею сказання, складеного бардами, і знічено попросив її відповісти на його любов, бо ж був він вправний лише у мрійництві. Приголомшена його величчю, принцеса не то дала йому згоду, не то відмовила, бо прагнула одружитися з воїном, який подужав би перенести її на руках через гори. День по дню король підносив їй дарунки — пугарі з вушками із золота та фіндрінні [32] Фіндрінні (д.-ірл. findruine ) — біла бронза. , виготовлені чужоземними майстрами, заморські тканини, які, хоч і були виткані вмілими руками, здавались їй не такими прекрасними, як яскраві тканини її батьківщини, — і все ж завжди вона не то усміхалась, не то хмурилась, не то поступалась, не то обдавала холодом. Король склав їй до ніг свою мудрість і розповідав, що герої після смерти повертаються у світ і заново починають вершити подвиги, що добрі й веселі люди Богині [33] Люди Богині — у Єйтса Men of Dea (родовий відмінок від д.-ірл. Día — бог, богиня). прогнали похмурих і потворних велетнів, і підводний народ [34] Підводний народ — фомори (д.-ірл. Fomoire , або Fomoiri , від fo — під і muir — море), демонічна раса в ірландській міфології. , і ще силу-силенну всього, про що навіть сúди забули — чи тому, що сталося це дуже давно, чи тому, що не мали часу про це думати, — і все ж принцеса майже відмовляла королю, а він, однак, сподівався, бо не вірив, що за красою, так подібною до мудрости, може ховатись пересічне серце.

Жив у дуні високий золотоволосий юнак, вправний у боротьбі та об’їжджуванні коней, і одного дня король, гуляючи в саду, що ріс між захисним ровом та лісом, почув його голос із верболозів, серед яких ховалися води того рову.

— Моя квіточко, — казав голос, — я ненавиджу їх за те, що вони змушують тебе вплітати у твої прекрасні коси це тьмяне пір’я, і все — аби тільки хижий птах на троні міг спокійно спати вночі.

І тихий, мелодійний голос, що його король так любив, відповів:

— Мої коси — не такі прекрасні, як твоє волосся, і зараз, повитягувавши з нього пір’їни, я перебираю його руками — отак, отак і отак, бо воно не потьмарює мені серця жахом.

Тут король згадав багато чого, про що позабував, так і не збагнувши: підозрілі слова своїх поетів і законників, сумніви, які він відмітав, свою невідступну самотність, — і тремтячим голосом покликав закоханих. Ті вийшли з верболозів, кинулись йому в ноги і стали благати прощення, а він нахилився і висмикнув пір’я з кіс дівчини, а тоді мовчки повернувся до дуну. Там король ступив до зали зібрань і, склúкавши своїх поетів та законників, зійшов на поміст, та й заговорив гучним, дзвінким голосом:

— Законники, навіщо ви змусили мене згрішити супроти законів Ері? Віршотворці, навіщо ви змусили мене згрішити супроти таємної мудрости? Адже закони створені людьми на благо людям, а мудрість створили боги, й ніхто з людей не годен жити в її світлі, бо і це світло, і дощ, і град, і грім — усе прямує шляхом, згубним для смертних. Законники і віршотворці, живіть у згоді зі своїм єством і прикличте правити вами Еоху Бистрого на Розум [35] Еоха Бистрий на Розум — Еохайд, верховний король Ірландії. Дістав прізвисько Айрем (д.-ірл. airem — плугатар) завдяки тому, що навчив ірландців запрягати волів, перекидаючи їм упряж через шию і плечі, як це робили сúди (див. прим. 30 до розд. І), а не через чоло, як було заведено раніше. , бо я вирушаю на пошуки свого роду.