Уильям Йейтс - Таємна троянда

— Що мене непокоїть! — скрикнув Кумал. — Хіба грудки торфу не сирі, мов піски Трьох Россів [12] Три Росси (Росси, англізоване ірл. Rosses від ros — ліс, покритий лісом пагорб чи мис) — приморське село неподалік міста Слайґо. ? І хіба бліх у ковдрі не стільки ж, скільки хвиль у морі, і хіба вони не такі самі невсипущі? І хіба хлібина не така сама черства, як серце послушника, що не боїться Бога? І хіба вода у глечику не така сама гірка і смердюча, як його душа? І хіба вода для омовіння ніг не така сама на колір, як буде він, коли горітиме у геєні вогненній?

Послушник перевірив, чи надійно замкнений замóк, і повернувся до свого закапелка, бо так хотів спати, що й говорити йому було не сила. А Кумал і далі гатив у двері й невдовзі знову зачув кроки послушника — і загорлав:

— О полохливе і деспотичне чернече плем’я, гонителі бардів та менестрелів, вороги життя і радости! О плем’я, з якого ніхто не видобуває меча і не каже правди! О плем’я, що розм’якшує людям кістки боягузтвом та ошуканством!

— Менестрелю, — заговорив послушник, — я також віршую, і склав чимало віршів, поки сидів у своєму закапелку при брамі, і прикро мені чути, як барди лихословлять на ченців. Брате, я хочу спати, тож доводжу до твого відома, що всіма вигодами для подорожніх розпоряджається настоятель монастиря, наш милостивий абат.

— То спи собі, — відказав Кумал, — а абатові я проспіваю прокляття бардів.

І він перевернув цебер, і присунув його до вікна, а тоді став на нього і почав голосно виспівувати. Спів розбудив абата, тож той сів у ліжку і засвистів у срібний свисток, і свистів доти, доки не прийшов послушник.

— Через цей галас я очей не можу зімкнути, — сказав йому абат. — Що там коїться?

— То менестрель, — відповів послушник, — він скаржиться на торф, на хліб, на воду в глечику, на воду для омовіння ніг та на ковдру. А зараз він співає тобі, о брате абате, прокляття бардів, і твоєму батькові співає та матері, і твоєму дідові та бабі, й усім твоїм кревним.

— Він проклинає у віршах?

— У віршах, ще й з двома асонансами в кожному рядку прокляття.

Абат стягнув з голови нічного ковпака й зібгав його в руках, і тепер округла латка каштанового волосся в центрі його лисини скидалась на острівець серед ставка, бо в Коннахті ще не відмовились від стародавньої тонзури на користь того способу постриження, який тоді входив в ужиток.

— Якщо нічого не зробити, — зауважив він, — то він навчить своїх проклять і дітей на вулиці, і дівчат, які прядуть при дверях, і розбійників на Бен-Балбені [13] Бен-Балбен (Бенбалбен, Бенбалбін) — оповита легендами гора у графстві Слайґо. Біля її підніжжя, на цвинтарі села Драмкліфф, похований за власним поетичним заповітом В. Б. Єйтс. .

— То мені піти, — спитав послушник, — і принести йому сухого торфу, свіжу хлібину, глечика з чистою водою, чистої води для омовіння ніг та нову ковдру — і змусити його присягнутися благословенним святим Беніґнусом, а також сонцем і місяцем, аби зв’язати його непорушними клятвами, що він не прокаже своїх віршів ні дітям на вулиці, ні дівчатам, які прядуть при дверях, ні розбійникам на Бен-Балбені?

— Ні наш благословенний заступник, ні сонце з місяцем тут ніяк не зарадять, — відповів абат, — бо завтра чи позавтра його або знову потягне до проклять, або гординя, якої повні ті вірші, спонукає його навчити своїх рядків і дітей, і дівчат, і розбійників. Або ж він розповість товаришеві по ремеслу, як йому велось у гостьовому будинку, а той і собі почне проклинати мене й занапастить моє ім’я. Бо знай, що на дорогах не буває непохитности в намірах — лише під дахом і в чотирьох стінах. Тож велю тобі піти й розбудити брата Кевіна, брата Голуба, брата Вовчика, брата Лисого Патріка, брата Лисого Брандона, брата Джеймса і брата Пітера. І хай вони візьмуть того чоловіка, і зв’яжуть мотузками, й опустять його в річку, аби перестав він співати. А вранці, аби через те прокляття його не стали ще голоснішими, ми його розіпнемо.

— Усі хрести зайняті, — відказав послушник.

— Тоді треба зробити ще один хрест. Якщо не ми покінчимо з ним, то це зробить хтось інший, бо хто ж зможе їсти і спати у мирі, поки земля носить таких-от, як він? Сором буде нам стояти перед благословенним святим Беніґнусом, і невдоволеним буде його лик, коли прийде він судити нас у Судний день, якщо пожаліємо ми його ворога, мавши його у своїх руках! Брате, барди та менестрелі — лихе плем’я, яке вічно сіє прокляття і вічно ворохобить народ, плем’я нечестиве і нестримане в усьому, і серця в них поганські, і завжди тужать вони за сином Ліра [14] Син Ліра — Мананнан, бог моря у поганській Ірландії (ім’я пов’язане з назвою о. Мен). Його батько Лір (Лер, д.-ірл. lir або ler — море, океан) — також морське божество, уособлення моря. , і Енґусом [15] Енґус — ірландський бог любови, юности і поетичного натхнення, син бога Даґди. , і Бріґітою [16] Бріґіта , чи Бріґіда , — ірландська богиня весни, родючости, цілительства, поезії та ковальства, донька Даґди. , і Даґдою [17] Даґда (від пракельт. * Dagodeiwos — добрий або великий бог) — ірландський бог родючости, рільництва, мужности й сили, а також магії, мудрости та друїдського вчення. У його владі — життя і смерть, погода і збіжжя, час і пори року. , і матір’ю Даною [18] Дана (Дану) — богиня-мати ірландського пантеону. , і за всіма фальшивими богами сивої давнини, завжди складають вони вірші на прославу отих демонських королів і королев — Фінвараха, чий дім — під Круахмаа [19] Фінварах, чий дім — під Круахмаа (Фінвар[р]а, Фінн Беара, Фінбеара, Фіонбарр, д.-ірл. Fionnbharr — світлоголовий) — верховний король сúдів (див. прим. 30 до розд. І). Добрий монарх, вправний воїн і майстерний гравець у шахи. Людям, які йому служать, віддячував щедрими врожаями, гарними кіньми та великими багатствами. Втім, часто викрадав смертних жінок. Круахмаа (д.-ірл. crúach — пагорб, гора і Meadha — трансформоване ім’я Медб, королеви Коннахту з Ольстерського циклу саг) — пагорб Кнокмаа (з тим самим значенням) у сучасному графстві Ґолвей. , і Аода Рудого з Кнок-на-Сіде [20] Аод Рудий з Кнок-на-Сіде (Аед, д.-ірл. áed — вогонь) — первісно бог підземного світу в ірландській міфології, згодом король сúдів (див. прим. 30 до розд. І). Кнок-на-Сіде , або Кнок-наші (ірл. Cnoc na Si — пагорб чи гора сúдів), — гора у Бичачих горах (див. прим. 61 до розд. І). , і Кліни, Віднесеної Хвилею [21] Кліна, Віднесена Хвилею (Клідна, Кліонад, Кліодна, Кліона) — ірландська богиня любови та краси, покинула потойбічний острів Тір-Таїрнґірі (д.-ірл. Tir Tairngiri — Земля обітована), аби бути разом зі своїм смертним коханим Кіабаном, але коли той полював у гавані Ґландор (нині графство Корк), її приспав чарівною музикою Мананнан (див. прим. 14 до розд. І) і прислав хвилю, яка віднесла богиню назад до землі блаженних. Приплив у тих місцях зветься «хвилею Кліодни». У пізніших легендах — королева банши Південного Манстеру, банши (д.-ірл. ben side , ірл. bean si — жінка-сида, див. прим. 30 до розд. І) — дух у жіночому образі, чиє голосіння віщує смерть. , і Аойбелл із Сірої Скелі [22] Аойбелл із Сірої Скелі (від пракельт. * Oibel-ā — полум’я) — первісно кельтська / ірландська богиня землі, згодом королева сúдів (див. прим. 30 до розд. І) Північного Манстеру, банши (див. прим. 21 до розд. І), її осідком був пагорб Крайґ-Ліат (ірл. Craig Liath — Сіра Скеля) неподалік від села Кіллелу (графство Клер). , і того, кого вони звуть Донном з Пучини Морської [23] Донн з Пучини Морської (від пракельт. * Dhuosnos — темний) — кельтський бог мертвих, вважався предком усіх кельтів. Тех-Дуїнн (д.-ірл. Tech Duinn — дім Донна) — оселя (за іншою версією — могила) бога, де збираються душі померлих, ідентифікується з Бичачою скелею, острівцем біля півострова Беара (південно-західне узбережжя Ірландії). , і лихословлять вони на Бога, і Христа, і святих угодників.