Орасио Кирога - Оповіді про кохання, божевілля та смерть

Коли Фрагосо тут оселився, такуапі починав сохнути. Він швидко розчистив і випалив чверть гектара, вірячи у чудо, що піде дощ. Погода і справді зіпсувалася, біле небо зробилося свинцевим і в найспекотніші години на горизонті виднілася легка кайма купчастих хмар. Термометр не опускався нижче тридцяти дев’яти, дув сильний північний вітер, що врешті принесло дванадцять міліметрів опадів, якими дуже задоволений Фрагосо скористався, щоб посадити кукурудзу. Він побачив, як вона зійшла, як буйна прорість виросла до п’яти сантиметрів. І більш нічого.

У заростях такуапі, мабуть, живлячись його пагонами, живе безліч гризунів. Коли він висихає, його мешканці кидаються врозтіч, та голод жене їх на плантації. Тож троє псів Фрагосо, які котроїсь ночі вийшли на лови, одразу ж вернулися, чухаючи покусані морди. Тієї самої ночі Фрагосо вбив чотирьох пацюків, які накинулися на бляшанку зі смальцем.

Яґваї там не було. Та наступної ночі він і товариші заглибилися в ліс (хоча фокстер’єр не їсть впольовану здобич, він добре вмів здирати панцир з броненосців і знаходити гнізда птахів уру), і Яґваї здивувався, що його товариші роблять гак, аби обійти ділянку. Проте Яґваї побіг навпростець, і вже за мить його вкусили за лапу, а тим часом зусібіч бігали верткі тіні.

Яґваї побачив, що це таке; і відразу ж посеред дикості тропічного лісу й убозтва загорілись очі, упевнено зметнувся догори хвіст і проявився бойовий характер чудового англійського пса. Голод, приниження, набуті пороки — усе це стерлося в одну мить, коли звідусіль на нього полізли пацюки. І коли він скривавлений, ледь живий від утоми, нарешті вернувся на ранчо, аби відпочити, то мусив ганятися за пацюками, які буквально заполонили дім.

Фрагосо був у захваті від тієї раптової енергії нервів і м’язів, якої він уже не пам’ятав, і в його пам’яті спливла картина того давнього бою з тайрою; той самий укус у крижі: сильний удар щелепами, і одразу ж надходила черга іншого пацюка.

Він також зрозумів, звідки прийшла та фатальна навала, і після тривалих і голосних прокльонів поставив хрест на своєму кукурудзяному полі. Що міг зробити один Яґваї? Мисливець пішов на ділянку, гладячи фокстер’єра, і свистом покликав своїх псів; та щойно ці слідопити, які вміли висліджувати тигра, відчували на своїх мордах пацючі зуби, то починали скавуліти й чухати їх двома лапами. Фрагосо і Яґваї взяли бій на себе, і якщо перший вийшов з нього із пораненим зап’ястям, то другий, дихаючи, пускав носом криваві бульки.

Через дванадцять днів, попри всі зусилля Фрагосо і фокстер’єра врятувати поле, його було втрачено. Пацюки, так само, як американські куріпки, чудово вміють виїдати зерна прямо з качана. Погода, яка знову зробилася спекотною, не давала змоги навіть помислити про новий посів, і Фрагосо мусив поїхати до Сан-Ігнасіо на пошуки роботи, а заодно відвезти Куперові його пса, якого вже ніяк не міг тримати. Робив він це зі справжнім жалем, бо останні пригоди, помістивши фокстер’єра в його справжній театр полювання, дуже підняли білого песика в очах мисливця.

Дорогою фокстер’єр чув віддалік шум підвод на полях уздовж Ябебірі, що згорали від посухи; бачив на узліссі корів, над якими роїлися хмари ґедзів, що налягали грудьми на деревця і просувалися по зігнутому стовбурі вперед, доки діставалися до листя. Бачив сам субтропічний ліс, який чахнув на кам’янистому ґрунті; і над затягнутим пеленою вечірнім горизонтом за температури 38–40 градусів він знову побачив здавлене в червоний матовий диск західне сонце.

Через півгодини вони ввійшли в Сан-Ігнасіо. Позаяк іти до Купера було вже пізно, Фрагосо відклав цей візит до наступного ранку. Троє псів, хоча й конали з голоду, не наважилися швендяти по незнайомій місцині; окрім Яґваї, якого раптом ожилий спогад про те, як він колись біг попереду Куперового коня, повів прямо до дому його господаря.

Через ненормальні обставини, в яких опинився край через посуху, яка тривала вже чотири місяці — а треба знати, що це означає в Місьйонес, — нічні набіги псів, яких їхні господарі-наймити тримали надголодь навіть у пору достатку, зробилися зовсім нестерпними. У білий день Купер позбувся трьох курей, яких собаки потягли до лісу. А якщо пригадати, що винахідливість поселенця-нероби доходить до того, він навчає своїх цуциків цьому маневру, аби удвох скористатися зі здобичі, то стане зрозуміло, що Купер, втративши терпець, міг зопалу вистрілити з рушниці в усякого нічного злодія. І хоча та була заряджена тільки дробом, урок однаково був суворим.