Орасио Кирога - Оповіді про кохання, божевілля та смерть

«Сілекс», що надвечір пропливав там, підібрав пеона, який уже був майже при смерті. Та його щастя змінилося жахом, коли назавтра він зрозумів, що пароплав піднімається вгору річкою.

— Заради Бога, благаю тебе! — хлипав він перед капітаном. — Не висаджуй мене в порту Х! Мене там уб’ють! Благаю тебе!

«Сілекс» вернувся в Посадас, везучи на борту пеона, якого й досі не відпускали нічні кошмари.

Та зійшовши на берег, уже через десять хвилин він був п’яний, мав новий контракт і йшов, хитаючись, купувати екстракти.

Ну так, вона могла бути тільки там. Яґваї обнюхав камінь — солідну брилу залізної руди — і обережно оббіг довкола нього. Під полуденним сонцем Місьйонес повітря вібрувало над чорною скелею, то було явище, яке не принаджувало фокстер’єра. А тут, унизу, навпаки — була ящірка. Пес знову оббіг довкола, пофиркав у щілину і — честь і хвала його породі! — трохи пошкрябав розпечену кам’яну брилу. Після чого неквапно пішов назад, що не заважало йому раз у раз нюшити обабіч стежки.

Він зайшов у їдальню і розлігся поміж креденсом і стіною, то було прохолодне укриття, яке він вважав своїм, попри те, що всі домочадці думали інакше. Проте темний закуток, чудовий, коли низький атмосферний тиск супроводжується відсутністю вітру, робився нестерпним в ті дні, коли дув північний вітер. То було нове знання фокстер’єра, в якому досі боролася спадковість краю з м’яким кліматом — Буенос-Айреса, батьківщини його предків і його самого, — де все якраз навпаки. Тому він вискочив надвір і всівся під апельсиновим деревом, на самому палючому вітрі, однак дихалося тут незмірно легше. А позаяк собаки пітніють дуже мало, Яґваї, як належиться, цінував той вітер, який висушував його висолоплений танцюючий язик.

Стовпчик термометра в ту мить сягав сорока градусів. Проте чистопородні фокстер’єри особливо облудні, коли йдеться про обіцянку сидіти спокійно. Під тим палючим полуденним сонцем на вулканічному плато, що його червоний пісок робив іще гарячішим, були ящірки.

Стуливши пащу, Яґваї перебрався через дротяну огорожу і подався на лови. Від вересня він не мав іншого заняття в люту полуденну спеку. Цього разу він вислідив чотири ящірки із тих небагатьох, які ще лишалися; трьох він вполював, одну упустив і відтак пішов собі купатися.

За сто метрів від дому, біля основи плато, де починалася бананова плантація, був кам’яний колодязь оригінального утвору і форми, позаяк почав його висікати у скелі при допомозі динаміту професіонал, а завершив киркою любитель. Насправді глибина його сягала заледве двох метрів, з одного боку тягнувся довгий, схожий на хвилелом, уступ. Його джерело, хоча і неглибоке, витримувало двомісячні засухи, а це в Місьйонес варте похвали.

Там і купався фокстер’єр: спочатку вмочав язик, потім — живіт, сідаючи у воду, і врешті пускався уплав. Потім вертався додому, якщо тільки по дорозі йому не траплявся якийсь слід. При заході сонця він вертався до колодязя; тому блохи йому майже не докучали — і він доволі легко переносив тропічну спеку, до якої його порода не була пристосована.

Бойовий інстинкт фокстер’єра закономірно проявився супроти сухого листя; потім перейшов на метеликів і свою тінь і врешті зосередився на ящірках. Навіть у листопаді, коли він став пострахом усіх пацюків у домі, його найбільшим захопленням були ящірки. Наймити, які приходили під час сієсти, завжди захоплювалися завзяттям пса, який під палючим сонцем фуркав у нори; хоча далі цього їхнє захоплення не йшло.

— Цей, — сказав якось один із них, кивнувши головою на пса, — годиться тільки для дробу…

Це почув господар Яґваї:

— Може, і так, — відказав він, — але жоден із ваших славних псів не спроможний на те, що робить цей пес.

Чоловіки усміхнулися, нічого не відповівши.

Утім Купер добре знав лісових псів і їхнє чудове вміння йти по сліду звіра, якого його фокстер’єр не мав. Навчити його? Можливо; та він не мав як це зробити.

Саме того вечора наймит поскаржився Куперу на оленів, які прикінчували квасолю. Він попросив рушницю, бо попри те, що мав доброго пса, йому вдавалося тільки іноді огріти їх палицею…

Купер позичив рушницю і навіть зголосився піти цієї ночі на ділянку.

— Місяць не світить, — заперечив наймит.

— Це байдуже. Відв’яжіть свого пса, і побачимо, чи мій за ним піде.

Тієї ночі вони пішли в посадку. Наймит спустив свого пса, і той одразу кинувся в морок лісу на пошуки сліду.