Орасио Кирога - Оповіді про кохання, божевілля та смерть

Скромний початок, який міг принести йому достатньо грошей для того, щоб погасити аванс на лісозаготівлі й тим самим пароплавом повернутися в Посадас, аби прогуляти новий завдаток.

Він програв. Програв решту сигар, програв п’ять песо, пончо, намисто своєї жінки, свої чоботи і револьвер. Наступного дня він відіграв чоботи, та більше нічого, між тим дівиця винагороджувала себе за оголеність шиї тим, що одну по одній презирливо курила сигари.

Поделей виграв це намисто, яке безконечно міняло господарів, і коробку духмяного мила, поставивши проти них виграні раніше мачете і півдюжини панчіх, і лишився задоволений.

Нарешті вони прибули на місце. Пеони весело дерлися догори по нескінченній червоній стрічці, що п’ялась на річковий берег, із вершини якого «Сілекс» здавався крихітним і потонулим у похмурій ріці. Репетом і жахливою лайкою на ґварані пеони попрощалися з пароплавом, який години три мали драїти, щоб заглушити бридкий дух бруду, пачулі і хворих мулів, який чотири дні витав над ним.

Для Поделея, тесальника дерева, який щодня міг заробляти аж до семи песо, життя на лісорозробці не було дуже важким. Створений для нього, своє прагнення строгої справедливості він втихомирював кубатурою дерева, компенсуючи щоденні грабежі деякими привілеями доброго робітника. Новий етап його роботи почався наступного дня, щойно розмітили його ділянку лісу. З пальмового листя він спорудив собі халабуду: лише дах і стіна з південного боку; назвав ліжком вісім горизонтальних жердин і підвісив на рогулі свою тижневу провізію. Знову почалося його життя на лісорозробці: вставав він ще затемна, мовчки пив мате, не випускаючи чайника з рук, намічав дерева; о восьмій сніданок: борошно, в’ялене м’ясо і смалець. Потім, знявши сорочку, брався за сокиру, до спітнілого торсу липли ґедзі, мошкара і комарі; далі обід: цього разу квасоля і маїс, які плавали в неминучому жирі, аби — після нової боротьби зі стовбурами вісім на тридцять — доїсти ввечері юшку, яка залишилася від обіду.

Якщо не було інцидентів з його колегами-тесальниками, які вдиралися на його територію, або бридоти дощових днів, коли він навпочіпки сидів перед чайником, робота тривала до суботнього вечора. Потім він прав свій одяг, а в неділю йшов у крамницю за провізією.

То була справжня мить відпочинку для пеонів, коли вони забували про все на світі серед прокльонів рідною мовою, з фаталізмом індіанців зносили постійне підвищення цін у крамниці, де мачете тоді коштувало п’ять песо, а кілограм галет — 80 сентаво. Той самий фаталізм, з яким вони приймали це, лаючись і весело дивлячись на решту товаришів, підказував їм, що з лісорозробки треба тікати, щойно випаде нагода. Попри те, що цей задум леліяли не всі, кожен пеон відчував, як в разі чого впнуться його зуби в саме нутро господаря. А той, своєю чергою, доводив боротьбу до крайнощів, удень і вночі пильнуючи своїх людей, особливо поденників.

Пеони тоді йшли на пристань, де гаяли час у нескінченному ґвалті, який ставав іще гучнішим, коли мули не годні були втримати альсаприму, що на всій швидкості спускалась із височенного берега, і тоді, налітаючи одне на одне, котилось мішма все: колоди, тварини, повози. Мули зрідка травмувалися, але шумним веселощам це не вадило.

Поміж смішками Кайє завжди обдумував утечу. Він був по горло ситий квасолею і маїсом, що їх передчуття втечі робило ще нестравнішими, і стримували його відсутність револьвера і, ясна річ, вінчестер наглядача. От якби в нього був револьвер!

Цього разу щастя прийшло до нього манівцями.

Подруга Кайє, яка, позбувшись свого розкішного вбрання, заробляла на життя тим, що прала пеонам одяг, одного дня перебралася деінде. Кайє чекав її дві ночі, а на третю пішов на ранчо свого заступника, де добряче відлупцював кралю. Два пеони продовжили розмову наодинці, в результаті якої домовилися жити разом, тож спокусник підселився до пари. Це було ощадливо й доволі продумано. Та позаяк пеонові, схоже, дама справді подобалася — а в цьому товаристві таке буває рідко, — Кайє запропонував обміняти її на револьвер із патронами, який він сам вибере в крамниці. Однак оборудка, попри її простоту, заледве не зірвалася, бо останньої миті Кайє зажадав іще метр шворкового тютюну, а пеонові це видалося перебором. Урешті торг відбувся, і поки новоявлена пара облаштовувалася на своєму ранчо, Кайє ретельно наладував свій револьвер, аби того дощового вечора навідатися до них і попити разом мате.