Орасио Кирога - Оповіді про кохання, божевілля та смерть

Кандію ось уже тридцять років живе на березі Парани; і раз його печінка після останнього нападу лихоманки торік у грудні й досі здатна вивести все, що завгодно, він має прожити ще не один місяць. Тепер він цілими днями просиджує на бамбетлі, із капелюхом на голові. Тільки його руки, велетенські землисті лаписька із зеленими прожилками, що звисають із зап’ястків, немов показані крупним планом на фотографії, безупинно і монотонно рухаються, тремтячи, як безперий папуга.

Та в ті часи Кандію був не такий. Тоді він мав пристойну роботу: охороняв чужу бананову плантацію, а ще займався не таким законним промислом: ловив колоди. Зазвичай, і особливо під час повеней, річкою дрейфують колоди, які вода відносить із лісозаготівель, або які відриваються, коли в’яжуть пліт, або ж коли шалапутний наймит ударом мачете розрубає канат, яким їх зв’язано. Кандію мав телескопічну підзорну трубу і щоранку сидів, навівши її на річку, доки білувата смуга колоди, виділяючись на тлі лісистого обрію, швиргала його в каное назустріч здобичі. Якщо побачити колоду вчасно, то це не бозна-яке діло, бо весло сміливця, який тягне або пхає трофей 10 x 40, варте будь-якого буксира.

На лісозаготівлі Кастелума, вище Пуерто-Фелісідад, після двох місяців цілковитої засухи, яка не залишила шин на альсапримах [5] Настил на колесах для перевезення лісу. , почалися дощі. Матеріальні активи лісозаготівлі на той момент складалися із семи тисяч колод — це значно більше, ніж просто багатство. Та позаяк дві тонни колод, поки вони не в порту, не важать і двох скрупулів [6] Стара одиниця аптекарської маси, що дорівнює 20 гранам (1,244 г). у касі, «Кастелум і Ко» були дуже далекими від того, щоб почуватися щасливими.

Із Буенос-Айреса прийшли вказівки про негайне перевезення, управитель лісозаготівлі попросив дати мулів і альсаприми; йому відповіли, що на виручені за перший доставлений пліт гроші йому відправлять мулів, на що управитель відказав, що спочатку мули, а потім він відправить перший пліт.

Порозумітися було годі. Кастелум піднявся вгору рікою до лісозаготівлі і побачив запаси дерева в таборі на березі Ньяканґвасу.

— Скільки? — запитав Кастелум у свого управителя.

— Тридцять п’ять тисяч песо, — відказав той.

То була необхідна сума, аби доправити колоди до Парани, не зважаючи на непідхожу пору року.

Під струменями дощу, які лили на його прогумований плащ, що обліпив боки коня, Кастелум довго споглядав на бурливий потік. Потім кивнув каптуром на стромовину:

— Вода заллє кручу?

— Якщо сильно литиме, то так.

— Чи всі люди зараз на лісозаготівлі?

— Усі наразі тут, я чекав ваших вказівок.

— Гаразд, — сказав Кастелум. — Думаю, ми впораємося. Послухайте, Фернандесе. Нині ж закріпіть трос у гирлі і починайте звалювати колоди тут на береговому схилі. Ви кажете, що потік розчищений. Завтра зранку я поїду в Посадас, а ви за першої сильної зливи кидайте ліс у потік. Розумієте? За сильної зливи.

Майстер витріщився на нього.

— Трос порветься, доки ми дійдемо до сотої колоди.

— Знаю, та це пусте. Це нам влетить в добру копійку. Вертаймось і поговорімо ще.

Фернандес здвигнув плечима і свиснув десятникам.

До кінця дня — дощ припинився, але затишшя було просякнуте водою — робітники перекинули з одного берега на другий у гирлі потоку ряд колод, і в таборі виросло звалище лісу. Кастелум відбув у Посадас по високій воді, яка мчала зі швидкістю сім миль і за минулу ніч нижче Ґваяри піднялася на сім метрів.

Після добрячої засухи стали лити сильні дощі. Ополудні почалася злива, і понад дві доби поспіль на ліс звергалися потоки води. З бурхливого потоку струмок перетворився на ревучу лавину червоної води. Промоклі до кісток робітники, худорбу яких підкреслював прилиплий до тіла одяг, скидали з річкового схилу колоди. Із кожним зусиллям вони видавали злагоджений підбадьорливий вигук, і коли страхітлива колода з підскоком котилась униз і шубовстала у воду із грюкотом гарматного пострілу, вони переможно кричали «Гурра!». А потім марні зусилля в рідкому багні, зміщення важелів, удари при падінні під хлющем. І лихоманка.

Урешті злива раптом ущухла. У несподіваній тиші, що запала, було чутно рокіт дощу в поближньому лісі. Глухіше і нижче стугоніла Ньяканґвасу. Із вичерпаного неба й досі падали поодинокі легкі краплі. Та погода лишалася задушливою, без найменшого вітерцю. У повітрі відчувалась волога, і заледве лісоруби передихнули кілька годин, як знову хлинув дощ — свинцева біла стіна залива. Робота відновилась — платня хвацько зросла, — і поки тривала гроза, робітники продовжували кричати, падати й валитись у крижану воду.