Орасио Кирога - Оповіді про кохання, божевілля та смерть

Її становище, доволі двозначне в Конкордії, потребувало суспільного схвалення, яке, ясна річ, мало початися з майбутнього свекра її доньки. Та перш за все її спонукало бажання принизити, примусити буржуазну мораль зігнути коліна перед тим, що вона вважала непристойним і зневажала.

Уже не раз вона натякала на це в розмовах зі своїм майбутнім зятем: «мій сват», «моя нова родина», «зовиця моєї доньки». Небель відмовчувався, і тоді очі матері світились іще лихішим вогнем.

Аж доки одного дня полум’я спалахнуло. Небель призначив шлюб на 18 жовтня. Залишалось ще понад місяць, але мати дівчини дала юнакові ясно зрозуміти, що бажає на весіллі присутності батька.

— Це буде нелегко, — сказав Небель після гнітючої мовчанки. — Батькові важко виходити з дому вечорами… Він не виходить ніколи.

— Ах! — тільки й вигукнула мати, притьмом закусивши губу.

Запала ще одна пауза, однак ця була вже передвістям бурі.

— Ви ж не хочете брати шлюб потай, чи не так?

— О… — силувано усміхнувся Небель. — Мій батько також так не думає.

— Тоді що?

Знову залягла тиша, яка дедалі більше передвіщала грозу.

— Це через мене ваш вельмишановний батько не хоче бути присутнім?

— Ні, ні, пані! — вигукнув Небель нетерпляче. — Просто він такий… Якщо хочете, я знову з ним поговорю.

— Я хочу? — мати дівчини усміхнулась, роздуваючи ніздрі. — Робіть, як знаєте. Чи не могли б ви, Небелю, зараз піти? Я зле почуваюся.

Небель вийшов, глибоко роздосадуваний. Що він скаже батькові? Той завжди опирався цьому шлюбові, і син уже вдався до певних кроків, аби не зважати на це.

— Можеш робити все, що тобі заманеться. Але моєї згоди на те, аби ця утриманка стала твоєю тещею, ти не дістанеш ніколи!

Через три дні Небель вирішив раз і назавжди з’ясувати стан справ і вибрав для цього хвилинку, коли Лідії не було.

— Я розмовляв із батьком, — почав Небель, — і він мені сказав, що ніяк не може прийти.

Мати Лідії трохи зблідла, та її очі звузились і заблищали.

— Так?! І чому ж це?

— Не знаю, — глухо озвався Небель.

— Іншими словами, ваш вельмишановний батько боїться заплямувати себе, якщо його нога ступить сюди?

— Не знаю! — повторив він, і собі впершись.

— Цей пан завдає нам незаслуженої образи! Що він собі надумав? — додала вона розстроєним голосом, губи в неї тремтіли. — Хто він такий, аби так із нами говорити?

Відтак Небель відчув укол образи за свій рід.

— У чому річ, я не знаю! — його голос також дрижав. — Але він не тільки відмовляється прийти, він іще й не дає згоди на мій шлюб.

— Що? Як це відмовляється? Чому? Хто він такий? Яке він право на це має?

Небель підвівся.

— Ви не…

Та вона також підвелася.

— Так, він! Ви ще дитина! Запитайте в нього, звідки в нього багатство, яке він украв у своїх клієнтів! І цей гонор! Його бездоганна родина, без жодної плямки, цим бундючиться! Його родина!.. Нехай він вам розкаже, скільки разів лазив через паркан, аби переспати зі своєю жінкою ще до весілля! Він мені розповідатиме про свою родину!.. Гаразд, ідіть собі, я по зав’язку сита лицемірством! Усіляких вам гараздів!

Чотири дні Небель прожив у глибокому відчаї. На що він міг сподіватися після того, що сталося? П’ятого дня, надвечір, він отримав записку:

« Октавіо, Лідія серйозно хвора, і тільки ваша присутність могла б її заспокоїти.

Марія С. де Аррісабалага »

Без сумніву, то були хитрощі. Та якщо Лідія насправді…

Він пішов туди того самого вечора, і мати дівчини прийняла його зі стриманістю, яка здивувала Небеля: без надмірної сердечності, ані подоби грішниці, яка розкаялася.

— Якщо ви хочете її бачити…

Небель увійшов разом із матір’ю і побачив свою обожнювану кохану в ліжку. Підібгані ноги, обличчя, що світилося тією свіжістю без пудри, яка буває тільки в чотирнадцять років.

Він сів біля неї, і мати марно чекала, що вони щось скажуть одне одному; вони лишень дивились одне на одного й усміхалися.

Раптом Небель відчув, що вони залишилися самі, і уявлення про матір стало чітким: «Вона пішла геть, аби в екстазі від свого знову віднайденого кохання я втратив голову й через це шлюб став вимушеним». Ta за ці чверть години кінцевої насолоди, яку йому пропонували авансом і задарма в обмін на зобов’язання одружитися, вісімнадцятирічний юнак відчув — як тоді, коли вона прихилилася до стіни, — нічим незаплямовану насолоду чистого кохання в ореолі поетичної ідилії.

Тільки Небель міг сказати, яким великим було його віднайдене після катастрофи щастя. Також він забув матері вибух лихослів’я, люте бажання образити тих, хто на це не заслуговує. Однак твердо вирішив усунути матір з їхнього життя, щойно вони поберуться. Спогад про його ніжну й чисту наречену, яка усміхалася на ліжку, край якого оголився для нього, обіцяв повну насолоду, з якої Небель не викрав наперед ані найменшого діаманта.