Маргарет Штоль - Чарівні створіння

— Справді шкода. Адже я особисто запросила декого, хто згоряє від бажання з тобою зустрітись.

Сарафина посміхнулась і махнула пальцями. Так само швидко, як Мейкон, з’явився інший чоловік. Він виріс біля верби, де ще мить тому не було нікого.

— Гантинг? Де вона тебе відкопала?

Гантинг, трішки вищий і молодший за Мейкона, був схожий на нього як викапаний. Він мав таке ж гладко зачесане чорне волосся і бліде обличчя — от тільки якщо Мейкон нагадував джентльмена з Півдня колишніх часів, то Гантинг вигляд мав сучасний і викличний. Одягнений в усе чорне — светр, джинси і шкіряну льотну куртку — він більше скидався на кінозірку з журнальних сторінок, тоді як Мейкон — на Кері Гранта. Але в одному було не помилитись: він теж був інкубом і до того ж — якщо існує такий розподіл — не добрим. Хай хто такий Мейкон Рейвенвуд, а Гантинг був схожий на нього хіба що зовні.

Він удав посмішку — чи, можливо, так дійсно мали посміхатися інкуби — і почав колами ходити навколо Мейкона:

— Брате-брате, скільки років ми не бачилися — цілу вічність?

Мейкон не відповів на його посмішку.

— Не так і багато. Не дивно, що ти зв’язався з такою, як вона.

Гантинг зайшовся вульгарним, розкотистим сміхом.

— А з ким я мав зійтися? Зі збіговиськом світлих чародіїв? Вчинити, як ти? Дурість. Як і сама ідея того, що ти можеш утекти від своєї суті, від родинного спадку.

— Гантингу, я зробив вибір.

— Вибір? І так ти називаєш своє життя? — Гантинг знову розреготався, наближаючись до Мейкона. — Скоріше це ілюзія. Ти не обираєш, ким бути, брате. Ти інкуб, і чи живишся ти кров’ю, чи ні — ти все одно темне створіння.

— Дядьку Мейконе, вона сказала правду?

До короткочасного возз’єднання Мейкона й Гантинга Ліні не було діла.

Сарафина пронизливо засміялася.

— Мейконе, та хоч раз у житті розкажи дівчинці все, як є.

Той уперто дивився на Ліну:

— Все не так просто.

— Але це правда? У мене є вибір?

З її заплутаних завитків скрапувала вода, а Мейкон і Гантинг, звісно ж, не змокли ні на йоту. Гантинг посміхнувся, дістав цигарку і запалив її, вочевидь, насолоджуючись тим, що відбувалося навкруг.

— Дядьку Мейконе, це правда? — благала відповіді Ліна.

Мейкон перевів на неї роздратований погляд — і відвів очі.

— Так, Ліно, в тебе є вибір, але він дуже складний. Він має тяжкі наслідки.

Умить дощ ущух. Повітря не ворушилося, нібито ми опинилися в оці бурі. Ліна клекотала, і навіть без слів я розумів, що вона відчуває: щастя, тому що врешті отримала бажане — можливість обирати власну долю; злість, бо вона втратила того, кому завжди довіряла.

Ліна подивилася на Мейкона немовби новими очима. Я побачив морок, що огортав її обличчя.

— Чому ти мовчав? Я все життя прожила зі страхом, що стану темною!

Знову проревів грім, і небо пролилося краплями, схожими на сльози. Але Ліна не плакала — її переповнювала злість.

— У тебе справді є вибір, Ліно. Але він має наслідки. Ти б не збагнула їх раніше, і навіть зараз не зможеш збагнути цілком. З першого дня твого народження я міркував над ними, адже умови цієї угоди, як знає твоя дорога матуся, були встановлені задовго до твоєї появи на світ.

— Які наслідки? — Ліна окинула Сарафину скептичним оком. Недовірливим. Вона нібито відкривала для себе нові можливості, новий спосіб мислення: якщо Мейкону вірити було не слід, бо він весь цей час приховував від неї правду, то чи не варто було повірити матері?

Я мав докричатись до Ліни.

«Не слухай її, Л.! Ти не повинна їй довіряти!»

Тиша. Наш зв’язок у присутності Сарафини втрачав свою силу і не працював, як обірваний телефонний дріт.

— Ліно, ти навряд чи зрозумієш, який вибір тебе змушують прийняти! Що в тебе на кону!

З накрапування сліз дощ перетворився на відчайдушну зливу.

— Ага, ти ще повір йому, після усіх його брехень, — Сарафина зиркнула на Мейкона і розвернулася до Ліни. — Шкода, що ми так мало говорили. Але ти маєш зробити вибір, і я зобов’язана відкрити тобі ставки. Наслідки дійсно є — бодай тут твій дядько сказав правду, — вона зробила паузу і провадила. — Якщо ти станеш темною, то всі світлі чародії твоєї родини загинуть.

Ліна зблідла.

— Навіщо б я таке робила?

— Бо якщо ти станеш світлою, то загинуть усі темні чародії і лілуми, — Сарафина обернулася до Мейкона. — Я справді кажу про всіх. Більше не буде твого дядька, що став тобі татом. Ти знищиш його теж.

Мейкон зник — і за мить матеріалізувався прямісінько перед Ліниними очима.