Валерій Поляков - Щоденники дракона

На спорожнілому місці виникла копія.

Ні про що більше не думаючи, аби не втрачати й секунди, він тихо промовив магічну формулу й залами книгозбірні розкотився гучний ляскіт повітря. Тієї ж миті такий самий ляскіт пролунав і в його кімнаті. То повітря компенсувало телепортичне переміщення його тіла на декілька сот метрів. Улюблений його світильник під стелею згас, але тут таки, підкоряючись магії місця, запалав знову. Дракон від початку свого життя любив, щоб у житлі палав вогонь.

З хвилюванням Консультант поклав зошит на столик для читання, ліг, подумки дав потрібну команду, і почав читати першу сторінку, що виникла на екрані посеред кам’яної стіни.

Години збігали непомітно. Вже двічі хтось нишком заглядав до кімнати, дивуючись, чого старий не виходить. А він читав і читав.

Трохи кострубаті й уривчасті записи ставали все рівнішими та повнішими. І він, Консультант Конклаву магів планети, п’ятитисячолітній дракон, знову переживав усе, про що оповідав йому цей старезний, потертий, але непідвладний вже ні часу, ні простору зшиток листів.

Фраза чіплялася за фразу і він читав, читав, читав…

Перші великі, яскраві зірки всипали небосхил, осяяли ліс та пагорби. Жовтувато-зелені крила заходу поступово згасають за озером та за далекими хребтами гір Алрал. На березі, під розлогим деревом палає багаття. Гіркуватий дим змішується з пахощами риб’ячої юшки, нанизаних на палички грибів, що підсмажуються над вогнем. Гном Равеш, або по-дружньому — Рав, погладжує рукою бороду й задумливо дивиться на воду, що повсякчас хвилюється від жвавої гри сріблястих риб, на далекі гори, на останні яскраві відблиски сонця… Ну от! Вже вечеря холоне, а його друга досі немає. Пішов до селища за медом та й затримавсь. І чого він там не бачив? Всі ж вони однаковісінькі! Сотня чи дві дерев’яних хат на міцних кам’яних фундаментах. Кілька вулиць та майдан зі школою, та базарна площа з дерев’яними лавами.

Інша річ — озеро! Пройди хоч увесь Лон, двох однакових не знайдеш! Вони з Ламом вже майже два десятки років мандрують, а все не надивляться на світ. Як скінчили школу і покинули рідне містечко, так усе йдуть та йдуть. Майже половину материка пройшли, якщо вірити мапам. Ось дійдуть до західних берегів — тоді побачать, що там далі! Може до рибаків подадуться, поплавають океаном, побачать далекі острови. А як щастя усміхнеться, то й на південному континенті — Асарху побувають. Адже ж кажуть, що найсмачнішу рибу ловлять саме там, біля його стрімких, непідступних берегів. А ще кажуть, у океані живуть морські змії. На кшталт легендарних драконів, тільки що без крил. І живуть вони у воді, на берег не виходять.

— Що, пригрівся та й спиш? — з-за дерева вислизнула легка, гнучка постать ельфа Ламеніля. — Я тут палим листям та сушняком тріщу, немов ведмідь, а ти й вухом не поведеш!

— Вухами ворушити, наче лисиця, то звичка для вас — ельфів. А ходу твою й за два кроки не почуєш! — огризається Рав. — Вечеря коли ще була готова, а я все чекаю на тебе, аж живіт підвело!

— Тобі — аби поїсти! А от я у селищі таке почув!.. З'явився там один гном. Ще не старий, але вже й молодим не назвеш. Народився він у тутешніх місцях, а останні півста років рибалив у океані. Тепер дістався сюди, бо схотів побачити рідню. То ввечері на майдані всі зібралися його послухати. Він розповідав, що бував на Асарху і на власні очі бачив драконів!

— Плете небилиці! Казки розповідає, а ти вуха розвісив, наче маленький!

— Чому небилиці? Адже про драконів йдеться у всіх давніх піснях!

— Мало що там співають! Ти бачив хоч когось, хто зустрічав дракона на власні очі?

— Так його й зустрінеш! Сам знаєш, дракони — великі маги! Як хто з них і прийде до селища, то всі його бачитимуть чи ельфом, чи гномом. А скоріше, що й зовсім не побачать! Та й звідки мені знати — може ти сам дракон?!

— Став би дракон з отаким телепнем товаришувати та по світу вештатись! Краще ось що: нумо зараз поїмо та лягаймо спати. А завтра, під вечір, сходимо того рибалку послухаємо. Як що й прибреше, все одно буде цікаво!

Добре наївшись, друзі вклалися в курені, і дивилися на гаряче вугілля. Довгу мовчанку перервав Рав: