Ли Бардуго - Королівство шахраїв

— Так уже краще.

Вона легенько відкинулася назад, наче хотіла оглянути зроблене. Пекка засапано глипнув униз, але нічого не побачив. Його накрило хвилею нудоти.

— Це був перший поріз, Роллінзе. Якщо ти ще колись подумаєш про те, щоб повернутися до Кеттердама, ми зустрінемося знову, і я зможу зробити другий.

Вона повернула на місце нічну сорочку, легенько поплескала його і зникла. Пекка не чув, як дівчина пішла, лише відчув, що її вага більше не тисне на груди. Він вирвав із рота ганчірку й перекотився на бік, намацуючи лампу. Кімнату залило світло — туалетний столик, дзеркало, умивальник. Там нікого не було.

Чоловік кинувся до вікна. Воно було зачинене, ґрати залишалися на місці. У тому місці, де дівчина попрацювала ножем, пекло вогнем.

Пекка підійшов до туалетного столика й задер свою просяклу кров’ю нічну сорочку. Дівчина зробила точний розтин, прямісінько над серцем. З нього густими поштовхами цідилася кров. «Це був перший поріз». У горлі зібралася жовч.

«Усі Святі та їхні матері, — подумав Пекка. — Вона збирається вирізати мені серце з грудей».

Пекка подумав про Дуняшу, одну з найобдарованіших убивць на цілому світі, створіння без совісті й жалю, а Мара перемогла її. Може, вона і справді не зовсім людина.

«Альбі».

Він вилетів із дверей до коридору повз вартових, що досі стояли на своїх постах. Вони привернули Печчину уяву своїми приголомшеними виразами облич, але він пробіг повз охорону й кинувся коридором до дверей синової кімнати. «Будь ласка, — благав Пекка мовчки, — будь ласка, будь ласка, будь ласка».

Він розчахнув двері. Світло з коридору полилося на ліжко. Альбі міцно спав, скрутившись калачиком і запхавши великого пальця до рота. Пекка сперся на одвірок, слабкий від полегшення, притискаючи нічну сорочку до закривавлених грудей. Аж тоді він помітив іграшку, яку його син стискав у обіймах. Левеня зникло. Його місце зайняв чорнокрилий ворон.

Пекка напружився, наче побачив, що його син спить, поклавши голову на павука з волохатими лапами.

Він обережно причинив двері і стрімко покрокував назад коридором.

— Витягніть Шея й Герріґана з ліжок, — наказав вартовим.

— Що сталося? — поцікавився Дауті. — Може, я покличу медика?

— Накажи їм спакувати наші речі. І збери всю готівку, яка в нас є.

— Куди ми їдемо?

— Подалі звідси.

Роллінз хряснув дверима своєї спальні. Він повернувся до вікна й ще раз оглянув ґрати. Досі тверді. Досі зачинені. Він побачив своє відображення в мерехтінні чорного вікна й не впізнав себе. Хто такий цей лисіючий чолов’яга з переляканими очима? Були часи, коли він зустрічав будь-які погрози, задерши підборіддя і блискаючи зброєю. Що змінилося? Невже річ була лише в часі? «Ні, — збагнув він, — річ в успіху». Він звик до комфорту і виявив, що насолоджується ним.

Пекка сів перед дзеркалом і взявся витирати кров з грудей. Він пишався тим, що робив Кеттердам своїм. Установлював пастки, влаштовував пожежі, ставав черевиком на горло всім, хто кидав йому виклик, і пожинав плоди своєї зухвалості. Суперники здебільшого не вистояли, стали легкою здобиччю; він мало не чекав на поодинокі виклики, які дарували збудження. Він ламав Бочку, як йому заманеться, писав правила гри так, як подобалося йому, і переписував їх, якщо закортить.

Проблема була в тому, що істоти, які вижили у створеному ним місті, були цілком новими напастями: Бреккер, його королева Мара, його невеличка гнила групка головорізів. Безстрашна порода, безжальна, дика; вони більше прагнули помсти, ніж золота.

«Ти любиш життя, Роллінзе?»

Так, він любив життя, правду кажучи, страшенно любив і збирався прожити ще довгі роки.

Пекка рахуватиме свої гроші. Виховуватиме сина. Він знайде собі гарну жінку або двох, а може, й десять. І, можливо, о тихій порі він підніме келих за схожих на нього чоловіків, за товаришів у створеному власними руками нещасті, які допомогли звеличитися Бреккерові та його команді. Він співчутливо вип’є за них усіх, але здебільшого за тих бідолашних дурників, які ще не знають, яка на них чекає халепа.

Адем Баян — учитель музики, найнятий Яном Ван Еком.

Адіті Гіліл — мати Джаспера Фахея.

Аліна Старкова (покійна) — Етерка Гриші (Заклинателька сонця); колишній керівник Другої армії.

Аніка — член банди Покидьків.

Аня (покійна) — Цілителька Гриші, працювала за контрактом на Радника Уда.

Бастіан — член банди Покидьків.

Бетьє — медсестра у Святій Гільді.