Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Солдат відсахнувся, коли скляні скалки застрягли в його вустах і рідина потекла по підборіддю разом із цівками крові. Джаспер несамовито потер руку об сорочку, сподіваючись, що не порізав собі пальці та не намочив їх довгоносиком. Але нічого не відбувалося. Солдат, схоже, розлютився, та нічого більше. Він заревів і схопив Джаспера за плече, підіймаючи його в повітря. «Ох, Святі, — подумав хлопець, — можливо, він не завдасть собі клопоту тягнути мене до своїх друзяк». Він ухопився за товсту руку велетня, намагаючись розтиснути його обійми.

Кхерґууд струсонув Джаспера, закашлявся, груди його заходили ходором, і стрілець знову захитався, слабко й нерівномірно смикаючись.

Тоді Джаспер збагнув: солдат не трусив його, він просто трусився сам.

З гігантського рота почулося тихе шипіння, наче яйця впали на гарячу пательню. На його вустах запузирилася рожева піна з крові та слини і потекла підборіддям. Джаспер відсахнувся.

Солдат стогнав. Його велетенські руки відпустили Джасперові плечі, і стрілець посунувся назад, не в змозі відвести погляду від Кхерґууда, коли його тіло засмикалося в судомах, а груди затремтіли. Солдат склався навпіл, і струмок рожевої жовчі полився з його рота, забризкавши стіни.

— Знову мене впустив, — поглузував Джаспер, стримуючи нудоту.

Велетень похилився набік і завалився на підлогу нерухомо, наче спиляний дуб.

Якусь мить Джаспер просто витріщався на його величезне тіло. Потім до нього повернулися відчуття. Скільки часу він згаяв? Хлопець кинувся назад до каплички в кінці нефу великого пальця.

Перш ніж хлопець дістався до дверей, поспішаючи до нього, з’явилася Інеж. Він проґавив зустріч. Мара не пішла б за стрільцем, якби не думала, що він вскочив у халепу.

— Джаспере, де...

— Зброю, — рішуче урвав її він.

Не промовивши більше жодного слова, дівчина зняла з плеча гвинтівку. Він вихопив зброю з її рук і побіг назад до собору. Якби він лише зміг дістатися до аркади!

Заверещала сирена. Занадто пізно. Він ніяк не встигне. «Який сенс у стрільці без револьверів?» Який сенс був у Джаспері, якщо він не міг вистрілити? Вони застрягнуть у пастці цього міста, їх кинуть до в’язниці, а може, і стратять. Кувея продадуть тому, хто запропонує більшу ціну. Парем випалить дірку у світі, і на гришників полюватимуть іще затятіше. У Фієрді, на Мандрівному Острові, у Новозем’ї. Зова зникнуть, змушені служити у війську, а цей проклятий наркотик зжере їх.

Сирена то гучнішала, то стихала. У соборі здійнявся лемент. Люди бігли до головних дверей; незабаром вони кинуться до великого пальця в пошуках іншого виходу.

«Стріляти може кожен, але не кожен може влучити, — озвався материн голос. — Ми зова. Ти і я».

Неможливо. Звідси він не міг навіть побачити Кувея, і ніхто не може стріляти з-за рогу.

Але Джаспер достатньо добре знав схему церкви. Він знав, що з проходу куля полетить прямісінько туди, де стоїть аукціонна трибуна. Своїм внутрішнім поглядом він бачив другий ґудзик на Кувеєвій сорочці.

«Неможливо».

Куля має одну-єдину траєкторію.

А якщо її можна скерувати?

«Не кожен може влучити».

— Джаспере? — покликала ззаду Інеж. Він підняв гвинтівку. Це була звичайна вогнепальна зброя, але він власноруч переробив її. Усередині був єдиний патрон — не смертельний, просто суміш воску та ґуми. Якщо він схибить, когось буде важко поранено. Але, якщо він не вистрілить, постраждає безліч людей. «Дідько, — подумав Джаспер, — може, не влучивши в Кувея, я хоча б виб’ю Ван Екові око».

Стрілець працював зі зброярами, сам виготовляв собі озброєння. Він знав свою зброю краще за правила «Мейкерового колеса». Джаспер зосередився на кулі, відчув її найменші часточки. Можливо, він теж був нею. Кулею, яка все життя провела в барабані револьвера, чекаючи, поки її спрямують.

«Стріляти може кожен».

— Інеж, — озвався він, — якщо в тебе є зайва молитва, зараз саме час для неї.

Джаспер вистрілив.

Здавалося, наче час уповільнився: він відчув віддачу гвинтівки та невпинний імпульс кулі. Стрілець зосередив усю свою волю на її восковій оболонці та потягнув ліворуч; від пострілу досі дзвеніло у вухах. Відчув, як куля повернулася, фокусуючись на ґудзику, на другому ґудзику, маленькому шматочку дерева, який утримувався на місці ниткою.

«Це не дар. Це прокляття». Але коли доходило до справи, у Джасперовому житті було чимало благословенного. Його батько. Його мати. Інеж. Ніна. Матаяс, який перевів їх через багнюку каналу. Каз, навіть Каз з усією його жорстокістю та недоліками, дав Джасперові домівку і прийняв до родини Покидьків, коли Кеттердам міг проковтнути його цілком. І Вілан. Вілан, який зрозумів швидше за Джаспера, що його внутрішня сила теж може бути благословенням.