Ли Бардуго - Королівство шахраїв

ада Потоків прибула в усій своїй пишноті, і Джаспер не міг відігнати від себе згадку про «Комеді Бруте». Хіба все це не було п’єсою, поставленою Казом, із бідолашним невдахою Кувеєм у головній ролі?

Джаспер подумав про Вілана, який, можливо, нарешті побачить тріумф справедливості в справі зі своєю матір’ю, та про власного батька, який чекав у пекарні. Він шкодував про їхню сварку. Хоча Інеж сказала, що їм обом буде приємно дізнатися, на якому вони світі, стрілець не був у цьому певен. Він полюбляв гучні сварки від душі, але обмін грубощами з батьком залишив по собі грудку в кишках, наче погана каша. Вони так довго не розмовляли про важливі речі, що промовлена правда наче зруйнувала якесь заклинання — не прокляття, а добрі чари, на кшталт тих, що охороняють кожного й можуть уберегти королівство під скляним ковпаком. Поки схожий на нього ідіот не прийде й не зруйнує ту гарненьку дрібничку, обравши її собі за мішень.

Щойно Потоки рушили вздовж проходу, Джаспер ступив крок убік від Новоземської делегації та попрямував до великого пальця церкви. Він рухався повільно й не повертався обличчям до вартових, які підпирали стіни, удаючи, що збуджено намагається знайти місце, з якого краще видно. Діставшись до арки, що позначала вхід до нефу великого пальця, стрілець пішов у напрямку головних дверей, наче збирався вийти на вулицю.

— Ступіть крок назад, будь ласка, — попросив один із піхотинців міської варти, залишаючись увічливим з іноземним гостем, який витягав шию, намагаючись роздивитися, що саме відбувається з Радою Потоків. — Прохід мусить залишатися вільним.

— Мені зле, — пожалівся Джаспер, хапаючись за живіт і додаючи трохи новоземського акценту. — Прошу, дозвольте мені вийти.

— Боюся, що не можу, сер. — «Сер!» Яка люб’язність із тими, хто не належить до щурів із Бочки.

— Ви не розумієте, — наполягав Джаспер. — Я мушу терміново спорожнитися. Учора повечеряв у ресторані... «Стенова каструлька»?

Піхотинець здригнувся.

— Чому ви туди пішли?

— Він був в одному з путівників. — Насправді це був один із найгірших ресторанів у Кеттердамі, але й найдешевший. Завдяки своїй доступності й цілодобовому обслуговуванню «Стенова каструлька» була однією з небагатьох речей, спільних для міської варти та головорізів із Бочки. Щотижня хтось повідомляв про гидкі проблеми з кишківником через Стена і його забуту всіма Святими «Каструльку».

Піхотинець похитав головою й подав сигнал охоронцям міської варти біля арки. Один із них підбіг ближче.

— Цей бідолашний байстрюк ходив до Стена. Якщо я випущу його через головні двері, капітан неодмінно побачить. Виведеш його через каплицю?

— Якого дідька ви пішли їсти до Стена? — поцікавився другий вартовий.

— Мій бос не надто добре мені платить, — пояснив стрілець.

— Звучить знайомо, — озвався вартовий і жестом покликав його до арки.

Симпатія, панібратство. «Прикидатимуся туристом частіше, — вирішив Джаспер. — Я можу відмовитися від кількох гарних нових камізельок, якщо піхотинці так прихильно до мене ставитимуться».

Коли вони проходили під аркою, Джаспер помітив вбудовані до неї гвинтові сходи, що вели до горішньої аркади, а звідти він чітко бачитиме сцену. Вони пообіцяли не дозволити Кувеєві самостійно вплутатися в халепу і, навіть якщо цей хлопчик — баламут, Джаспер не збирався його підводити.

Поки вони просувалися до каплиць у кінці великого пальця, стрілець потайки звірився з годинником. Коли виб’є четверту, Інеж чекатиме на вершечку бані апельсинової каплички, щоб опустити йому гвинтівку.

— Ох, — застогнав Джаспер, сподіваючись, що вартовий підхопить його темп, — я не впевнений, що встигну.

Вартовий видав тихенький гидливий звук і рушив ширшим кроком.

— Що ти замовляв, друже?

— Фірмову страву.

— Ніколи не замовляй фірмову страву. Вони лише підігрівають усе, що залишилося відучора. — Вони дісталися до каплички, і вартовий сказав: — Я випущу тебе через ці двері. Навпроти є кав’ярня.

— Дякую, — озвався Джаспер, а потім обхопив рукою шию вартового й тиснув, аж поки його тіло не розслабилося. Стрілець зняв із зап’ясть шкіряні смужки, зв’язав руки вартового за спиною й запхав свою шийну хустинку чоловікові до рота. Потім закотив його за вівтар. — На добраніч, — побажав Джаспер. Він почувався винним перед цим хлопцем. Не настільки, щоб розбудити й розв’язати його, та все ж.