Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Але що саме Каз мав на думці? Він увійшов до свого кабінету навмисно чи просто тому, що туди найлегше було дістатися з даху? Чи збирався він поговорити з Пером Гаскелем наодинці? Зі сходового майданчика було видно всі сходи. Казові не вдасться навіть почати спускатися, не привернувши до себе увагу кожного, якщо він тільки не планує замаскуватися. А як він збирається подолати сходи зі своєю хворою ногою так, щоб ніхто не впізнав його ходу, вона взагалі не розуміла.

Групка людей, що зібралися внизу, зайшлася радісними вигуками. Зі свого кабінету з’явився Пер Гаскель — сива голова рухалася в натовпі. Для сьогоднішніх святкувань він вирядився в найкращі шати: камізельку в багряно-срібну клітинку та штани з візерунком із гусячих лапок — не йшов, а вишивав, чисто тобі володар Покидьків, банди, яку Каз зібрав практично з нуля. Однією рукою він розмахував своїм улюбленим капелюхом із пір’ям, а в другій тримав паличку для прогулянок. Хтось причепив на неї карикатурного ворона з пап’є-маше. Від цього Інеж ледве не знудило. Каз був Гаскелю ближчим за сина. Відлюдного, жорстокого сина-вбивцю, то й що?

— Гадаєш, ми впіймаємо його цієї ночі, старий? — поцікавився Бастіан, гупаючи собі по нозі огидним на вигляд дрючком.

Гаскель підняв свою паличку, наче скіпетр.

— Якщо хтось і отримає винагороду, так це мої хлоп’ята! Хіба не так?

Усі схвально заплескали.

— Старий.

Коли Казів скрипучий, мов кам’яна сіль, голос розітнув галас натовпу, змушуючи стихнути балачки, голова Інеж задерлася вгору. Усі погляди теж прикипіли до нього.

Хлопець стояв на верхівці сходів і дивився вниз на чотири просвіти рипучого дерева. Інеж збагнула, що він затримався, щоб перевдягнути пальто, і воно облягало його своїми досконало підігнаними лініями. Каз стояв, спираючись на ціпок, його волосся було охайно зачесане назад із блідого чола — хлопець із чорного скла зі смертоносними гранями.

Подив на обличчі Гаскеля був майже комічним. Потім той розреготався.

— Ну, Бреккере, чорт мене забирай! Ти найбожевільніший виродок, якого мені доводилося знати.

— Вважатиму це за комплімент.

— Не слід було приходити сюди, якщо лише не хочеш здатися, як той розумник, яким, як на мене, ти був.

— Я заробляю вам гроші.

Обличчя Пера Гаскеля скривилося від люті.

— Ти маленький невихований мерзотник! — проревів він. — З’являєшся тут, пританцьовуючи, наче якийсь крамар у своєму маєтку.

— Ти завжди поводився так, наче кращий за нас, Бреккере, — вигукнув Зееґер, досі тримаючи свого свищика, і кілька інших Покидьків кивнули. Пер Гаскель підбадьорливо заплескав.

І це була правда. Каз завжди тримався віддалік від усіх. Вони хотіли потоваришувати, подружитися, але він ніколи не погоджувався грати в їхню гру, лише у свою власну. Можливо, розплата була неминучою. Інеж знала, що Каз не збирався назавжди залишатися заступником Пера Гаскеля. Їхній тріумфу Льодовому Дворі мав зробити його королем Бочки, але Ван Ек поцупив у нього цю можливість. Покидьки не знали про його надзвичайні досягнення протягом кількох минулих тижнів, про трофей, який він висмикнув із пазурів фіерданців, і про здобич, яку він, можливо, досі не випускав із рук. Він зустрівся з ними сам — хлопець, у якого небагато союзників, чужий для більшості Покидьків, попри свою жахливу репутацію.

— У тебе тут немає друзів! — вигукнув Бастіан.

Під стіною наїжачилися Аніка та інші. Пім похитав кудлатою головою і схрестив руки на грудях.

Каз ледь помітно здвигнув одним плечем.

— Я прийшов не в пошуках друзів. І я тут не через нікому не потрібних дармоїдів та боягузів чи невдах, які гадають, наче Бочка винна їм щось, якщо їм вдалося вижити. Я прийшов до вбивць. Безжалісних. Зголоднілих. Схожих на мене людей. Це моя банда, — сказав Каз, спускаючись униз сходами і грюкаючи по дошках ціпком, — і досить із мене чужих наказів.

— Ходіть, візьміть свою винагороду, хлоп’ята! — крикнув Гаскель. Виникла коротка пауза, і на мить Інеж повірила, що ніхто не послухається, що вони просто збунтуються проти Гаскеля. А потім греблю прорвало. Бастіан та Зееґер перші побігли сходами, палко бажаючи підстрелити Нечисторукого.

Але Зееґер був повільним від віскі, тож, перш ніж вони наблизилися до Каза на сходах третього поверху, обидва захекалися. Бреккерів ціпок злетів двома хльосткими дугами й розкришив кістки Зееґерових рук. Замість того щоб зайнятися Бастіаном, Каз прослизнув повз нього з моторошною швидкістю, попри хвору ногу. Перш ніж Бастіанові вдалося повернутися, Каз тицьнув ціпком у м’яке місце між його стегном і коліном. Хлопець завалився з придушеним криком.