Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Казів погляд знову сфокусувався. Вода відступила. Він стояв у ванній кімнаті готелю. Його пальці притискалися до плеча Інеж. Він відчував під шкірою її міцні м’язи. На шиї, у м’якій западинці просто під щелепою, шалено бився пульс. Каз помітив, що дівчина заплющила очі. Її вії чорніли на щоках. Наче відповідаючи на його тремтіння, вона заклякла, ще більше знерухомилася. Слід щось сказати, але ротові не вдавалося вимовляти слова.

— Цьоця Гелін не завжди була жорстокою, — вела далі Інеж. — Вона обіймала тебе, міцно притискала, а потім щипала так сильно, що шкіра тріскалася. Ти ніколи не знала, поцілує вона чи вдарить. Одного дня ти була її найкращою дівчиною, а наступного вона тягла тебе в кабінет і повідомляла, що продає ватазі чоловіків, яких зустріла на вулиці. Вона змушувала благати залишити тебе. — Інеж видала якийсь тихенький звук, майже смішок. — Коли Ніна вперше обійняла мене, я відсахнулася. — Інеж розплющила очі й зустрілася з Казом поглядом. Він чув, як протікає кран, бачив, як скрутилася на плечі в дівчини коса, що вислизнула зі свого вузлика на потилиці. — Далі, — тихо озвалася вона, наче просила його не уривати оповіді.

Каз не був певен, що зможе. Але, якщо вона змогла промовити такі слова у відлунні цієї кімнати, він може до дідька ретельно постаратися.

Каз обережно підняв ножиці. Відтягнув перев’язку, звільняючи для них місце, шкодуючи та відчуваючи полегшення, що більше не торкається її шкіри. Розітнув тканину. Каз відчував пальцями, як її тепло обпікає, наче гарячка.

Розрізана перев’язка впала.

Він узяв правою рукою чергову довгу смужку рушника. Щоб закріпити її позаду, довелося нахилитися. Він був тепер так близько. Його свідомість зафіксувала раковину її вуха, закладене за неї пасмо волосся, швидкий пульс, що тріпотів на шиї. Жива, жива, жива.

«Мені теж непросто».

Бреккер знову обмотав дівчину бинтом. Найлегші дотики. Неминучі. Плече, ключиця, одного разу коліно. Навколо Каза підіймалася вода.

Він зав’язав вузол. «Ступи крок назад». Каз не ступив цього кроку. Він стояв і прислухався до власного дихання, до її дихання, до їхнього ритму на самоті в цій кімнаті.

З’явилася нудота, жага втекти, та поруч із нею — ще якась інша жага. Каз вважав, що близько знайомий з болем, проте цей біль був новим. Боляче було стояти там так близько до її рук. «Мені теж непросто». Після всього, що вистраждала Інеж, слабким виявився Каз. Але вона ніколи не дізнається, що він відчував, дивлячись, як Ніна притягає її ближче до себе, як Джаспер бере її під руку; не дізнається, як це — стояти, спираючись на одвірки та стіни, і знати, що ніколи не зможеш наблизитися. «Але зараз я тут», — майнула шалена думка. Він ніс Інеж на руках, бився пліч-о-пліч із нею, проводив поруч із нею цілі ночі, коли вони обоє лежали на животах і спостерігали за складом чи крамарським маєтком, вдивляючись у підзорну трубу. Це не можна було порівняти ні з чим. Каза нудило, він був наляканий, тіло вкрилося потом, але він був тут. Він спостерігав за тріпотінням пульсу, свідченням того, що її серце б’ється в одному тривожному ритмі з його власним. Він бачив вологі кучерики на шиї, мерехтіння її смаглявої шкіри. Він хотів... Він хотів.

Каз нахилив голову, ще не розуміючи, що збирається зробити. Інеж різко ковтнула повітря. Його губи завмерли над теплою шкірою, де з’єднувалися дівочі плече та шия. Каз чекав. «Накажи мені зупинитися. Відштовхни мене».

Інеж видихнула.

— Не зупиняйся, — повторила вона. Завершуй свою оповідь.

Найкоротша мить — і його вуста торкнулися її шкіри — теплої, гладкої, укритої крапельками вологи. Каз вибухнув бажанням, тисячами образів, які він накопичував, навіть не дозволяючи собі їх уявляти: коса розплітається водоспадом чорного волосся, його рука лягає на гнучкий вигин її талії, вуста Інеж трохи розтуляються, шепочуть його ім’я.

Усе це було там і раптом зникло. Каз тонув у гавані. Її тіло стало тілом мерця. Її очі мертво витріщалися. Огида й палке бажання перевернули з ніг на голову Казові нутрощі.

Каз відхилився назад, і біль розітнув його хвору ногу. Уста палали вогнем. Кімната хиталася. Бреккер обіперся на стіну й намагався вдихнути. Інеж скочила на ноги й наближалася до нього зі стурбованим обличчям. Він простягнув руку, щоб зупинити її.

— Не треба.

Дівчина стояла в центрі викладеної кахлем підлоги, обрамлена білим і золотим, наче позолочена ікона.

— Що з тобою сталося, Казе? Що сталося з твоїм братом?