Антон Мухарский - Кістяк з Чорнобиля

«Ой, чиї то ноги?!» — злякалася Варвара, глянувши в бік кирзових чобіт, що стирчали із землі поблизу напівзруйнованої будівлі туалету.

«А, то наш російський брат догниває, — махнуло рукою Педро-Кончітто. — Історія давня… Українці народ суворий. Їм чужого не треба, але й своє не віддадуть. До речі, незабаром ви безпосередньо візьмете участь у грандіозному, нечуваному експерименті з матеріалізації людських душ, до якого ми готувалися кілька тисячоліть. Сподіваюся, ви привезли із собою Хруня та дух самогубиці?»

«Звичайно, вони в речмішку»

«Прекрасно! То як настане ніч, ми почнемо…»

«Але мені бажано завтра до вечора повернутися додому, бо я вмовив маму відпустити мене з Варварою лише на один день», — зауважив Михась.

«На жаль, нам довелося збрехати, буцім ми зі школою їдемо на вихідні до Львова», — знизала плечима дівчина.

«Не хвилюйтеся. Нам потрібна лише одна ніч… Але яка!» — багатозначно хмикнуло Педро-Кончітто.

*****

«Чи знаєте ви, дорогі друзі, що таке “квант”?

Правильно: це маленька частинка світла, з якої складається безпосередньо світловий промінь. Але якщо є світло — то має бути і темрява. Якщо ви на небі бачите сяючі зірки, значить десь мають бути й чорні діри, які поглинають світло і матерію. Все в цьому Всесвіті врівноважене. Світло обертається на темряву, матерія на дух, життя на смерть і навпаки. Зокрема у вашому світі рівно стільки горя й бід, скільки щастя і радості. Бо емоції і думки теж мають матеріальну силу.

Багато тисяч років тому ми навчились розщеплювати матерію, перетворюючи її на кванти світла, щоби потоково доставляти її в будь-яку необхідну нам точку знаного Всесвіту. Саме так влаштовано наші золоті колісниці.

Незабаром усі ми станемо свідками найграндіознішого експерименту в історії Атлантичної цивілізації, для якої планета Земля є малою Батьківщиною. Сьогодні ми ступаємо на територію Мрій — субстанцій, що не вимірюються жодним приладом, але які, безумовно, існують. Хтось колись придумав і створив цю Землю. Земляни називають його Творцем. Але кожна людина, наділена уявою та мріями, здатна створювати власні світи.

Тому сьогодні вночі ми спробуємо поєднати добре знані нам квантові технології із суто емоційними практиками», — промовляло Педро-Кончітто до аудиторії, що за традицією цих місць після заходу сонця зібралася на ґанку бабиної хати.

«Тобто, як у казці: тільки подумав, а воно вже є?» — поцікавився новоприбулий Хрунь.

«Абсолютно правильно! З єдиною тільки різницею, що тепер ми застосовуємо виключно науковий підхід до цього явища. Тож почнімо з вас, шановний Хруню! Всі знають, що ви — абсолютно бездуховна істота з темного потойбіччя. Скажіть, чи є у вас заповітна мрія?»

«Так, я мрію скуш­­тувати БіґМак!» — відповів домовик.

«Чому?»

«Тому що по телевізору показували, буцім котлетки до нього готують з телячих хрящів. Колись мій тато, справжній цвинтарний хробак, казав, що найсмачніша частина людського тіла — то вуха або носова перетинка, яка складається з хрящової тканини. Та оскільки на кладовищі мені жити страшно, я мрію спробувати БіґМак».

«Прекрасно! — вигукнуло Педро-Кончітто. — Зараз я пропоную вам пройти на бабин город, де стоїть золота колісниця, з якої в небо зноситься веселковий промінь. Це наша новітня розробка — Машина Мрій. Я знаю, що ви боїтеся світла, але це не просто світло — це потік емоційно-квантової протоплазми, що матеріалізує будь-яку вашу навіть абсолютно бездуховну мрію. Піднявшись сходами на колісницю, загадайте бажання та зробіть крок у промінь. А потім повертайтесь і розкажіть нам детально про результати досліду».

«Я помчав!» — вигукнув Хрунь, зриваючись із місця.

Не минуло і хвилини, як він повернувся.

«Це було найсмачніше, що я куштував за все своє життя! — вилизував довгим язиком кудлату вовну на своєму тлустому тільці.

«Отже, все минуло вдало?»

«Ще б пак! Тільки-но я задумав бажання та ступив у промінь, абсолютно бездуховна дівчина автоматично видала мені шматок мертвої їжі, від якої я в захваті! А можна ще раз повторити?»

«Ні, з вас на сьогодні досить, бо попереду ще багато роботи. Отже, Маріанно, — звернулося Пед­ро-Кончітто до самогубиці зі синім китом у руках. — Ви втратили своє матеріальне тіло на найвищому піку емоцій, які настільки сильно пов’язували вас з певним матеріальним об’єктом, що ваша душа й досі не може подолати земне тяжіння, щоб увійти в спіральний цикл подальших реінкарнацій. Чи готові викликати на побачення душу того, через кого втратили власне тіло?»