Антон Мухарский - Кістяк з Чорнобиля

«То пересувна ятка, котра раз на тиждень доставляє самоселам продукти харчування».

«Тут і досі живуть люди?» — не знімаючи респіратора, глипнув на неї Михась здивованими очима.

«На всі довколишні села — десятки два, не більше. Не змогли прижитися у світі. Повернулися до рідних хат».

Пропустивши машину, вона, на мить віднявши респіратор від носа, проказала: «Зараз маємо швидко перебігти на той бік. Патрулі тут їздять нечасто, але безпека понад усе».

Перетнувши дорогу, мандрівники вже за двадцять хвилин швидкої ходи лісом опинились на широкій рівнині, вкритій сухим бадиллям та невисокими соснами.

Трохи правіше виднілися будинки Чорнобиля. Ліворуч, ламаючи гострими кутами плавну лінію обрію, поставав силует АЕС та сріблястий купол нового саркофага. Здіймалася в небо трапеція гігантської труби охолоджувача та стріли заіржавлених кранів.

«А тепер давай окуляри».

Напнувши чарівну річ на ніс, Варвара деякий час дивилася туди, звідки в небо стримів веселковий промінь. Потім, діставши з кишені карту місцевості та компас, почала щось вираховувати.

«Це однозначно на протилежному березі ріки. Десь поблизу Старосілля. Тобто кілометрів за десять-дванадцять звідси. Готуйся, переправлятимемося через Прип’ять. Пропоную зараз перекусити й вирушати далі».

Накрившись спеціальним наметом зі срібною підкладкою, Варвара дістала з полотняного баула термос з чаєм і канапки із сиром та солоним огірком. Ця нехитра їжа здалася Михасеві найсмачнішою у світі. Набивши рот бутербродами, він, не втримавшись від цікавості, запитав, чому в Зоні треба їсти, накрившись наметом?

«Тому що будь-якої миті ти можеш вдихнути або проковтнути часточку радіоактивного пилу, який занесе сюди вітер. Потрапивши в дихальні органи або шлунок, він спершу викличе опік і руйнування тканин, потім утвориться виразка, котра досить швидко може перетворитися на злоякісну форму онкологічного захворювання. Радіація, як ти бачиш, не має ні кольору, ні смаку, ні запаху. Тим вона й підступна, бо вбиває непомітно. Але не хвилюйся. Зараз тут таке вже майже не трапляється. Проте зайві заходи безпеки ніколи не завадять».

Поївши, мандрівники знову вирушили в дорогу. Настрій був пречудовий.

Опинившись на березі Прип’яті, Варвара подалася до величезного осокору. Скинувши рюкзак на берег, дівчина майже хвилину нишпорила рукою серед напівзатопленого коріння могутнього дерева.

«Є!» — вигукнула переможно, видобуваючи на світ тонкий сталевий канат, прив’язаний до помаранчевої мотузки. — Демон таки полагодив його після зими!»

«Що то?»

«Імпровізована поромна переправа», — щосили смикнула Варвара за канат, який піднявся над водою, геть обліплений водоростями. Інший його кінець був закріплений десь на протилежному березі швидкої повноводної річки.

«А тепер до роботи!»

Випорпавши з рюкзака вініловий дитячий човен і насос для його надування, Варвара вже за десять хвилин складала в плавзасіб речі, даючи Михасеві практичні настанови.

«Човен буде міцно прив’язаний до каната цією поворозкою. За ним тягтиметься оця мотузка. Вона потрібна для того, щоб ти зміг знову повернути його на свій берег. Тоді забираєш мотузку всередину, кладеш у човен речі й сідаєш сам. Тримаєшся за канат і, перебираючи руками, повільно рухаєшся до мене. Дивись, як то роблю я і повторюй так само».

Усього переправа через Прип’ять тривала з пів години. Найважче виявилося на середині ріки, коли потужна течія, напнувши канат, за який тримався Михась, ось-ось, здавалося, обірве його.

«А що було б, якби він лопнув?» — питався щасливий хлопчик, опинившись на протилежному березі.

«Тоді б тебе зжер радіоактивний крокодил, — сміялася Варвара. — Серед сталкерів ходять чутки, що тут такий водиться. Ніхто його, правда, на власні очі не бачив. Але кажуть, що є…»

Залишивши човен у схованці, друзі рушили далі.

Прозорий сосновий ліс стелився під ноги пухким килимом яглиці, весняний вітерець приємно обдував спітніле чоло. Попереду впевнено торувала шлях Варвара, і Михась не мав жодних сумнівів, що найближчим часом станеться якесь диво, котре дозволить йому побачити батька. Слова старої відьми Марти глибоко запали малому в серце.