Антон Мухарский - Кістяк з Чорнобиля

«Ти знайшов сталкера?» — почулося хрипке дихання з кутка за шафою.

«Знайшов, — прошепотів хлопчик. — Але як вас доправити до Зони, адже ви не виносите денного світла?»

«Вдень я можу ховатися в щільно закоркованій темній пляшці», — озвалася Маріанна, виповзаючи з книжкової шафи.

«А я з легкістю можу переднювати в щільно запечатаному мішку для сміття. Але краще загорнути в три, щоб уже напевне. Я бачив у тебе в комірчині старий речмішок. Нас із Маріанною можна спакувати туди».

«Приготуйте, будь ласка, документи для перевірки. Зупинка десять хвилин. Водичка, снеки, туалет, кому треба…» — оголосив у мікрофон екскурсовод, ко­-ли автобус повернув на невеликий паркувальний майданчик біля інфоцентру компанії «Чорнобиль-тур».

«КПП “Дитятки”», — прочитав Михась надпис за віконним склом.

«А тепер діємо швидко», — піднялася зі свого місця Варвара.

Вибравшись на вулицю, мандрівники підійшли до Демона.

Скориставшись загальною суєтою, екскурсовод, непомітно відчинивши люк багажного відділення, скомандував друзям «лізьте», і ті миттю зникли в темному череві автобуса.

«На КПП зазвичай перевіряють паспорти та рахують кількість туристів. Скільки в’їжджає, стільки й має виїхати. Багажне відділення перевіряють рідко. Але якщо полізуть, ховаємось за клумаками, де нас ніхто не побачить, — звучав у темряві голос Варвари. — Приблизно за десять хвилин після перетину КПП буде перша зупинка. Покинуте село Залісся. Коли туристи посунуть на оглядини, Демон випустить нас звідси. Наше завдання якнайшвидше вибратись з автобуса й заховатися в сусідніх кущах. Якщо є запитання — кажи, бо потім тут буде дуже гучно».

«Запитань нема», — спокійним голосом озвався у темряві Михась, хоч серце в грудях калатало несамовито.

У камуфляжні комбінезони сталкерів шукачі пригод перебиралися в старій покинутій хаті під шиферним дахом, що ховалася в гущині пишного лісу.

«Це наша звична стартова точка, — казала Варвара, ретельно заправляючи холоші у високі гумові чоботи. — Колись тут було мисливське господарство. Радіаційний фон мінімальний. Ходімо, проведу невеликий практичний інструктаж…» — покликала хлопця на вулицю.

«Бачиш цей ліс? — розкинувши руки, дівчина глянула у височінь, де за густою піною соснового, дубового та березового листя ледве проглядали шматки сонячної блакиті. — На перший погляд, звичайний здоровий ліс. А тепер йди за мною…»

Повела малого за похилену огорожу, де трохи осторонь дибився стовбур столітнього дуба.

«Піднеси дозиметр сюди…» — вказала на коріння дерева.

Увімкнений дозиметричний прилад Михася, який допіру показував звичайну норму радіаційного фону, притулений до моху, «затріщав» так, наче злетів з котушок. Цифри на екрані забігали-заметушилися і через якийсь час завмерли на позначці чверть рентгена на годину!

«Либонь років тридцять тому хтось з ліквідаторів обтрусив тут свої чоботи, — пожартувала Варвара. — У Зоні й досі трапляються місця, де необізнана людина може присісти на пеньок, з’їсти пиріжок, а коли встане, матиме першу стадію променевої хвороби. Тому, коли вирушимо в путь, маєш йти за мною слід у слід, дотримуючись усіх команд. Зрозуміло?»

«Зрозуміло», — кивнув головою хлопчик.

«Їмо і п’ємо тільки в приміщенні або накрившись спеціальним наметом. До вітру ходимо по черзі, ретельно обстеживши дозиметром місце справлення природних потреб. Говоримо мало, тільки в разі крайньої необхідності, чітко артикулюючи слова і не знімаючи респіратор з носа. Всі інші інструкції в міру просування вглиб».

Спакувавши в полотняний зелений баул харчі та воду, Варвара помістила наплічник з чистими речами у великий целофановий пакет, залишивши його в хаті.

«Ласкаво просимо до Зони, — підморгнула малому, вибравшись на вулицю. — Можеш загадувати бажання, бо ти тут уперше».

«Хочу побачитися із живим батьком», — примруживши очі, побажав Михась усім серцем.

А коли розплющив повіки, Варвара, напнувши на голову капюшон та сховавши обличчя за білою плямою респіратора, вже вимахувала йому рукою, запрошуючи хлопчика в таємничі, незнані світи Чорнобильської зони.

Понад годину мандрівники йшли лісом, що тягнувся вздовж дороги, по якій за цей час проїхала лише одна невелика вантажівка. Ще здалеку, зачувши характерне клекотіння старого дизельного двигуна, Варвара подала знак заховатися в кущах.